Пеппи Длинныйчулок. Часть 4

Кадр 1

Астрид Линдгрен ПЕППИ ДОВГАПАНЧОХА малював В.Псарёв ЧАСТИHA ЧЕТВЕРТА

Кадр 2

Якось надвечір Пеппі, Томмі й Анніка сиділи на веранді і їли суниці, що їх вони самі вранці назбирали. Раптом Пеппі схопилася з місця і в три скоки опинилася біля хвіртки.

Кадр 3

Томмі й Анніка пішли за нею й побачили, як вона кинулась на шию худе огородному дядькові, одягненому в сині моряцькі штани. — Тату Ефраїме! — вигукнула Пеппі. — Я весь час була певна, що ти не втонув. — Щоб я втонув? Ні, швидше верблюд пролізє крізь вушко голки, ніж я втону.

Кадр 4

— Ой лишенько! — похопилась Пеппі. — Я ж вас не познакомила! Це мої приятелі Томмі й Анніка, а це мій тато, капітан і Його величність Ефраім Довгапавчоха, бо ти ж, тату, негритянський король, правда?

Кадр 5

Капітан Довгапанчоха зник за дверима спальні Пеппі. Ам ось нарешті — грюк! — відчинилися двері, і на порозі з’явився негритянський король. Стегна його опинала спідничка з лика, а голову оздоблювала золота корона.

Кадр 6

— Правда, — відповів капітан Довгапанчоха. — Я король племені химеріяців, що населяє острів Химерію. Я доплив туди після того, як мене змело у воду з палуби. Вся моя команда теж уціліла, і тепер шхуна стоїть на якорі в порту і ти, Пеппі, можеш піти й привітатися з своїми давніми приятелями.

Кадр 7

Коли Пеппі почала ці новини, вона так зраділа, що скочила на стіл, стала на голову й замахала ногами. Але Томмі й Анніка посумніли: дуже скидалося на те, що Пеппі поїде від них.

Кадр 8

—Треба влаштувати бенкет! — вигукнула Пеппі. — І такий бучний, щоб аж гуло! Вона накрила в кухні стіл, і всі сьли вечеряти. Капітан Довгапанчоха був дуже вдоволений, що його дочка так гарно влаштувалася у владі „Хованка“, і радів, що вона взяла з корабля торбу з золотими монетами, а тому в його відсутність не знала нестатків.

Кадр 9

Коли всi вечерали, капітан довгапанчоха витяг барабан — справжній негритянський барабан, сів на підлогу й заходився барабанити. Пеппі скинула свої великі черевики й почала танцювати в самих панчохах танок, що також був ні на що не схожий.

Кадр 10

Потім Пепл пішла в танок з батьком. Вони виробляли одне перед одним якісь химерні фігури, викрикували дикими голосами і час від часу високо підстрибували.

Кадр 11

Поступово той дикий танок перейшов у боротьбу—у цілому світі тільки одна людина могла зрівнятися силою з Пеппі, і це був якраз її тато.

Кадр 12

Нарешті капітан Довгапанчоха сів на підлогу й витер піт з чола. — Ну, Пеппі, доню моя, ти так само гарно брешеш, як і раніше? — Так, брешу, коли маю час, — скромно відповіла Пеппі. — А ти як? Адже й ти був мастак побрехати.

Кадр 13

— Мама каже, що брехати негарно, — зважилася промовити Анніка. — Яка ж ти дурна, Анніко, — мовив Томмі. — Пеппі бреше не по-справжньому, а так, жартома, вона вигадує щось, як ти цього не розумієш!

Кадр 14

Настав вечір. Томмі й Анніці треба було йти додому. Вони провели чудовий день і, звичайно, раді були, що до Пеппі повернувся батько. А все ж таки… все ж таки…

Кадр 15

Коли другого ранку Томмі й Анніка зайшли до Пеппі, вона сказала: — Ну от, тепер моє майбутнє забезпечене. Я стану негритянською принцесою і півроку плаватиму по всіх морях світу. А сьогодні я влаштовую прощальний бенкет для всіх, хто хоче попрощатися зі мною.

Кадр 16

На прощальний бенкет захотіло піти багато дітей. Йдучи в гості, вони взяли з собою глиняні свистки і тепер, крокуючи садком, весело свистіли. На чолі колони виступали Томмі й Анніка.

Кадр 17

Пеппі запросила гостей ввійти. Діти відразу покваплились до кухні і з усіх боків обступили короля Єфраіма.

Кадр 18

Тієї ж миті з садка почулися звуки гармонії, і в дверях з’явилася вся команда шхуни „Стрибуха“ на чолі з найкращим другом Пепі Фрідольфом.

Кадр 19

Після радісних привітань Фрідбольф заграв на гармонії, король Єфраім загупав у барабан, а всі діти засвистіли у глиняні свистки.

Кадр 20

Кухонний стіл був весь заставлений тортами, а на плиті стояла величезна сковорода з ковбасками. Кожен брав собі, скільки сам хотів.

Кадр 21

Коли всі найлися досхочу, Томмі запропонував у щось погратися, щоб повтрушувалися в живої ковбаски й торт, наприклад, у гру „Роби, як Джон“: хтось має бути Джоном, а решта всі повинні робити те саме, що я він.

Кадр 22

— Чудово, — мовила Пеппі, — гарна гра. Надто як я буду Джоном. Вона вибралася на огорожу, а вже з неї на дах пральні. З даху стрибнула просто на землю і шість разів перевернулася на траві. Всі зробили те саме.

Кадр 23

Потім Пеппі помчала до будинку й добралася драбиною, прихиленою до стіни, на дах влізли. Там вона пройшла по гребені, досягла димаря, вилізла на нього, стала на одній нозі й закукурікала.

Кадр 24

На дорозі перед віллою зібралося багато цікавих. Потім вони розповідали, що бачили негритянського короля, який стояв на одній нозі на димарі і голосно кукурікав.

Кадр 25

Коли всі награлися у гру „Роби, як Джон“, капітан Довганюха зняв із завісів кухонні двері й поклав на землю. Пеппі завела на них коня, верхи на нього посадовила Фрідольфа й ще трьох матросів, а кожному матросові дала на руки по двоє дітей, підняла двері вгору й пронеслась навколо галявини двадцять п'ять разів.

Кадр 26

Тим часом зовсім смеркло, і Пеппі запалила смолоскипи. Всі посідали на траві. Фрідольф заграв на гармонії, а матроси заспівали своїх найкращих пісень. Діти заходилися танцювати, і найзавзятіше стрибала Пеппі.

Кадр 27

Бенкет закі́нчився фейерверком. Пеппі стріляла з ракетниці, і небо освявали хвостаті ракети й кругал сонця.

Кадр 28

Капітан Довгапанчоха давав з містка свої накази. Матроси жваво готувалися в дорогу. А на березі вже зібралися всі мешканці містечка, щоб попрощатися з Пеппі.

Кадр 29

— Йде Пеппі Довгапанчоха! Йде Пеппі Довгапанчоха! Дайте їй дорогу! — почалося з усіх боків. Люди розступилися, а Пеппі вітала їх, киваючи головою.

Кадр 30

В Анінці цілий ранок стояв у горі клюбок. А коли вона побачила, як Пепі понесла трапом коня, клюбок раптом зник, і вона заплакала спершу тихенько, а потім дедалі голосніше.

Кадр 31

„Стрибуха“ відпливала через десять хвилин, і Пеппі збігла трапом вниз. Діти, що прийняли попрощатися з нею, дістали свої глиняні свистки й заграли прощальну пісню. Та хоч пісня мала бути веселою, вона прозвучала дуже, дуже сумно.

Кадр 32

Анніка так плакала, що не могла встояти на ногах. У Томмі скотилася по носі велика сльоза. Він узяв Анніку за руку, і вони почали дивитися на Пеппі разом, але не бачили її на палубі. Бо перед очима завжди все розпливається, коли їх затуманюють сльози.

Кадр 33

„Страбуха“ була готова плисти в далекі краї. Аж раптом… — Ні, тату Ефраїме, я цього не витримаю. Не витримаю, щоб бодай хтось на світі плакав і сумував через мене. І взагалі тобі не здається, що дитині краще мати свою домівку, ніж тинятися по морях?

Кадр 34

Капітан Довгапанчоха не міг не погодитися з нею. Вони обнялися на прощання, Пеппі зійшла на берег, і „Стрибуха“ знялася з якоря. Але в останню хвилину капітан згадав про одну важливу річ і кинув на берег скриньку з золотими монетами.

Кадр 35

Та, на жаль, щуна вже відпливла далеченько, і скринька не досягла берега. Але тут почулося: хлюп! Це Пепі пірнула в море і відразу з’явилася над водою, тримаючи в зубах скриньку.

Кадр 36

Томмі я Анніка все ще не могли збагнути, що сталося. Вони стояли, вражено пороззявлявши рота, й дивилися то на Пеппі, то на коня, то на скриньку, то на шхуну, що під усіма вітрилами виходила з порту.

Кадр 37

Пеппі посадовила на коня Томмі, Анніку й пана Нільсона, поклала на нього скриньку й сіла сама. — Гайда додому! — крикнула вона дзвінким голосом, і кінь рушив з місця.

Кадр 38

Кинемо Редактор А. Стаховська