Пеппи Длинныйчулок. Часть 3

Кадр 1

АСТРИД ЛИНДГРЕН ПЕППІ ДОВГАТАПЧОХА ХУДОЖНИК І. БУДЗ

Кадр 2

ЧАСТИНА ТРЕТЯ ПЕППІ В ПІВДЕННИХ МОРЯХ

Кадр 3

Наше маленьке містечко дуже гарне й затишне—бруковані вулички, визенькі будиночки, оточені барвистими квітниками. Владя „Хованка“ стоїть на околиці в садку із старини замшиними деревами, з некошеною травою і безліччю квітів, що росли, де самі хотіли.

Кадр 4

Минали дні, настала осінь, а за нею й зима, довга, холодна зима, якій, здавалося, ніколи не буде кінця. Вечорами, коли не було друзів, Пеппі сідала біля столу, підперши голову руками, і замріяно дивилася на вогонь свічки, що миготіла перед нею.

Кадр 5

Одного зимового вечера, коли Пеппі саме вела беседу з Томмі й Аннікою, повз будиночок пройшов листоноша і гукнув: — Пеппі Довгапанчоха, тобі лист!

Кадр 6

— Лист був справжній, з багатьма гарними марками. — Прочитай його, Томмі, ти на це діло мастак.

Кадр 7

Аговда моя Лепілепіто! Коли ти отримаєш цього листа, то відразу йди в порт і поглянь, чи немає забрані „Стрибухи“. До я Химерію. Треба же тобі побігати по землі, де твій тато став побігати та дужче когутів податими підданці мають набалакати. Лише мусиш приїхати - це моя королівська і батківська воля. Король Євпалій і Довганюха, володар осліпової Химерії.

Кадр 8

І ось одного чудового ранку „Стрибуха“ ввійшла в порт. Пеппі взяла капітана Довгапанчоху на плечі і понесла крізь натовп аж до вілли „Хованка”. —Хай живе король Ефраїм!—вигукували люди, бо вважали, що це великий день в історії Тихшого містечка.

Кадр 9

Через кілька годин капітан лежав у ліжку і хропів так, що дрижав будиночок. Зажурені Томмі й Анніка сиділи похнюпившись, зате Пеппі була в доброму гуморі. — Не журіться, я вас не залишу! Ми поїдемо всі разом, я вже домовилась з вашою мамою.

Кадр 10

Пан Нільсон, що саме намагався намастити маслом свого брилика, з переляку випустив ножа—в кухні розлягалися два нестяминих вигуки: це Томмі й Анніка скрикнули з радощів.

Кадр 11

Так ранньою весною, одного холодного надвечір’я, Томи і Анніка вперше у своєму житті кинули рідне містечко й вирушили разом з Пеппі в широкий дивовижний світ.

Кадр 12

На небi сяяли зiрки, навколо шхуни плавали крижини, у вiтрилах виспівував вiтер. — Ох Пеппi,— мовила Аннiка,— менi починає здаватися, що я теж захочу стати морською розбiйницею, коли виросту! Подорож почалася.

Кадр 13

Шхуна пливла по морській гладіні багато тижнів і місяців, в дощ і спеку, зоряними ночами і ясними днями. Із закутаних у теплий одяг дітей Томмі й Анніка перетворилися на голих засмаглих шибайголов, які жваво видряпувалися на ванти.

Кадр 14

— Попереду острів Химерія! — гукнула Пеппі одного сонячного ранку. Вона стояла на вахті.

Кадр 15

Перед мандрівниками лежав острів, весь у зелених пальмах, оточений найблакитнішим у світі океаном.

Кадр 16

Коли спустили трап, всі химернии, що зустрічали свого короля, закричали: — Йосамкіора кіосомкара! Що означало: „Вітаємо тебе, наш товстий білий володарю!“

Кадр 17

Химеряни мешкали в затишних хижах під пальмами. Найбільша і найкраща хижа належала королю Єфраїмові, поруч неї стояла гарненька хижка для Пепі та її друзів.

Кадр 18

На тому місці, де капітан Довгапанчоха виплив на суходіл, химерни встановили пам'ятний камінь з написом: „З великого широкого океану до нас прибув товстий білий вождь. На цьому місці він вийшов на берег. Хай завжди він буде товстий і гарний, як того дня, коли вперше ступив на нашу землю“. Капітан Довгапанчоха прочитав дітям напис тремтячим з розчулення голосом і гучно висловився.

Кадр 19

Коли сонце почало спускатися до обрію, барабани химерян скликали жителiв на майдан. На бамбуковому троні урочисто сiв король Єфраїм, поряд — на шелшому троні зручно вмостилася Пеппi, закитчана червоними i бiлими квітами.

Кадр 20

До трону Пеппі несмiливо наблизилися малі химеряни, упали навколошки й поскилали голови до самої землі. —Ти дума, гарна біла принцеса, — сказав хлопчик Момо. —Яка там принцеса! Я просто Пеппі, і мені вже набридло сидіти на троні.

Кадр 21

Химерии розклали велике багаття і почали танцювати. Глухі удари барабана, дивовижні танці, незвичайні пахощі невідомих квітів, усіяне зорями небо, гомін морського прибою—все це навівало чудний настрій.

Кадр 22

Минали дні. Чудові, теплі дні, в чудовому світі, сповненому сонця, блискучої блакитної води і запашних квітів.

Кадр 23

Томмі й Анніка так засмагли, що їх майже не можна було відрізнити від негренят. А у Пеппі все обличчя покрилося ластовинням. — Ця подорож виявилась дуже корисною для моєї вроди. Ніколи я ще не була така гарна, — вдоволено сказала вона.

Кадр 24

Дітяхам цього літа було дуже весело. Вони гралися в злодії, часто навдувалися до печери, що нависала над океаном, гойдалися на гойдалці, ходили на прогулянку в джунглі, аж до водоспаду. Дні спаливали швидко...

Кадр 25

Та незабаром мала початися пора дощів, і король Довганочоха боявся, що дощі буде погано на острові о цій порі. І Пеппі вирішила повернутися додому.

Кадр 26

Для маленъких химерян день від’їзду Пеппі був важним днем. Вони повісили на шию друзьям вінки з білих квітів, а їхня прощальна пісня ще довго линула навздогін шхуні.

Кадр 27

Всю дорогу шхуні віяв холодний вітер, та скоро виявилося, що діти не встигнуть додому до Нового року і у них не буде ялинки і новорічних подарунків.

Кадр 28

Нарешті одного темного січневого вечора діти побачили світло в будиночках рідного містечка. — От і скінчилася наша подорож до південних морів, — сказала Пепл.

Кадр 29

У будинку Сетергренів привітно світлилося вікно, але біла „Хованка” тонула в темряві й снігових заметах. — Пеппі, люба, може заночуєш у нас?— спитала Анніка. — Е, ні. Я мушу трохи прибрати в хаті. Вона рушила снігом, що сягав їй до живота. Кінь потупав за нею.

Кадр 30

Увечері другого дня Томмі й Анніка помчали до Пеппі. Підбігши до хвіртки, вони вражено спинилися. Все було як на новорічній картці!

Кадр 31

А в кімнаті!.. В кімнаті стояла справжня ялинка! Стіл був заставлений різними смачними речами. У плиті палав вогонь, а поруч стояв кінь і легенько бив копитом. —Веселих новорічних свят у цій хаті! — сказала Пеппі.

Кадр 32

Пеппі дала дітям новорічні подарунки, і всі сіли за стіл. — Але ж сьогодні зовсім не свято, Пеппі,— сказав Томмі. — Свято. Календар вказав "Хованка" трохи відстає. — Ой, як добре, що він відстає! Так ми відсвяткуємо Новий рік! Яке щастя, що ми повернулися додому!

Кадр 33

Пізно ввечері Пеппі провела друзів до хвіртки і помчала назад до вілли, аж заметаячи руді кіски.

Кадр 34

Над дахом вілли „Хованка“ сяяли зорі, з димаря йшов привітний димок. А всередині влали була Пеппі. І Анніці дуже приємно було думати про те, що Пеппі завжди житиме у віллі „Хованка“.

Кадр 35

КІНЕЦЪ РЕДАКТОР Л.Попова