Малыш и Карлсон, который живет на крыше. Часть 1

Кадр 1

Астрід Ліндгрен МАЛКИ і КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ малюнки художника Ж. Северина

Кадр 2

У місті Стокгольмі, на звичайній вулиці, у звичайному будинку мешкає звичайна родина Свантесонів — тато, мама і троє дітей: Боссе, Бетан і Малий.

Кадр 3

—Я не звичайний хлопець, — каже Малий. Але це неправда. Він звичайнісінький. Бо хіба мало є на світі семирічних хлопчаків, синьооких, кирпатих, з немитими вухами і в завжди подертих на колінах штанцях?

Кадр 4

У цілому будинку є тільки одна незвичайна істота — Карлсон, що живе на даху. Це — круглявенький, самовпевнений чоловічок, який до того ж може літати.

Кадр 5

Карлсон почуває себе чудово у своїй хатці на даху, а ніхто з мешканців будинку навіть не здогадується про його хатку, бо вона добре схована за димарем.

Кадр 6

Але, мабуть, жити самому в хатці, що про неї ніхто навіть гадки не має, не дуже весело. І сталося так, що Малий і Карлсон зустрілися.

Кадр 7

Був один із тих невдалых днiв, коли тобі немає нiякої радостi з того, що ти Малий. Мама вилаяла його, Бетан сказав: „Мала замурза“, а тато розсердився, що вiн пiзно вернувся зi школи.

Кадр 8

А повернувся він пізно, бо дорогою зустрів собаку, але, на жаль, не його власного собаку. І здалося Малому, що він сам-самісінький у цілому світі.

Кадр 9

Він подався у свою кімнату і почав думати про того ласкавого песика, якого зустрів по дорозі… Раптом почувся легеньке гудіння.

Кадр 10

Несподівано повз вікно пролетів товстий чоловічок, потім ще раз і ще. Нарешті він гукнув: — Гей-гоп! Можна присісти скраєчку?

Кадр 11

— Я Карлсон. А тебе як звутъ? — Малий.

Кадр 12

— Скільки тобі років? — Сім. А тобі? — Мені? Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.

Кадр 13

Тут він дістав з книжкової полички Малого його парову машину і почав заводити її. — Без тата не можна! — вжахнувся Малий. — Із Карлсоном можна, бо я найкращий в світі машиніст…

Кадр 14

Але раптом почувся страшний луск, і уламки машини порозліталися по всій кімнаті. — Вона вибухнула! — зраділ Карлсон.

Кадр 15

У Малого в очах заблищали сльози. — Спокійно, тільки спокійно,— мовив Карлсон,— у моїй хатці на даху є сотні таких машин. Сам побачиш. А зараз бувай. Поспішаю.

Кадр 16

Звичайно, тато з мамою добре вилаяли і Малого і „найкращого у світі машиніста“… Через кілька днів Малий знов почув гудіння, і у вікно влетів Карлсон.

Кадр 17

— У тебе більше немає парової машини? Малий похитав головою і згадав: адже Карлсон тут, а мама з татом і Бетан з Боссе кажуть, що його не існує. — Хочеш познайомитися з моїми татом і мамою?

Кадр 18

— Залюбки! Їм буде дуже приємно,— і раптом почав принюхуватись.— Тюфтельки! Як я люблю тюфтельки! — Почекай хвилинку,— мовив Малий.

Кадр 19

На кухні мама у картатому фартусі смажила тюфтельки. —Мамо, дай мені кілька тюфтельок.

Кадр 20

— Смачні, — сказав Карлсон. Тут Малого позвали обідати, і він побіг до столу, взявши в Карлсона обіцянку дочекатися.

Кадр 21

— Тату й мамо! Обіцяйте не лаяти Карлсона за парову машину, — радісно сказав Малиш. — Карлсон тут? Ходімо. Приємно з ним познайомитися. Але в кімнаті нікого не було…

Кадр 22

Для Малого то була важка мить. Всі сміялися з нього. Надвечір тато з мамою пішли у кіно, Боссе—на футбольний матч, до Бетан прийшов Пелле, а Малий сумно сидів у своїй кімнаті.

Кадр 23

І враз почувся найприємніший у світі звук — гудіння моторчика! — Я не граюся. У мене поганий настрій, а щоб я повеселішав, треба якийсь подарунок.

Кадр 24

— Може, тобі подарувати оце?—І Малий простяг найбільшу свою гордість — кишеньковий ліхтарик. — Якраз те, що треба, — повеселішав Карлсон, — клич своїх тата і маму, будемо знайомитися.

Кадр 25

—Вони пішли в кіно. Вдома Бетан і її приятель, вони у вітальні, а я заприсягнувся, що вони мене не побачать. —То й не побачать. Але ж тобі, мабуть, хочеться подивитись на нову симпатію Бетан?

Кадр 26

Бетан і Пелле сиділи на канапі і не помітили, що по кімнаті тихо рухається якийсь намет.

Кадр 27

Тієї ж миті світло ліхтарика вдарило хлопцеві в очі. Він підскочив, Бетан заверещала, і враз почувся регiт i тупiт нiг, що вiддалялися.

Кадр 28

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон, скидаючи ковдру, з якої було зроблено намет. — У всякому разі у вітальні мене не бачили! — реготав Малий.

Кадр 29

Карлсон пообіцяв взяти Малого у свою хату. —Я прийду по тебе приблизно годині о третій, чи о четвертій, чи о п’ятій, але не раніше шостої. Принаймні не пізніше сьомої, але навряд чи буду до восьмої…

Кадр 30

Мекати довелося цілу вічність. Карлсон прилетів веселий і бадьорий і одразу попростував до акваріума. — Обережно! Там мої рибки! — Коли в людини гарячка, доводиться багато пити! — мовив Карлсон.

Кадр 31

— Я страшенно хворый, і вилікувати мене може лише величезний торт, і тістечка, і шоколад. Я хочу, щоб ти став мені за матір, тож пов’яжи мені шию шарфом і пообіцяй п’ять єре за те, щоб я прийняв ліки.

Кадр 32

Малому дуже хотілося стати Карлсонові за матір. Він спорожнив свою скарбничку і майже на всі гроші купив цукерок і шоколаду.

Кадр 33

В Карсона радісно заблищали очі. — О, я найхворіший у світі! Нам треба швидше покласти мене до ліжка. Сідай на мою спину — і гайда — просто до моєї хатки. Подорож була дуже приємною. На всякий випадок Малий залишив записку мамі.

Кадр 34

У хатi було затишно. —Ти мав бути менi за матiр, то ж будь,— простогнав Карлсон i кинувся на канапку.

Кадр 35

Малий не знав, з чого йому починати. — У тебе є якісь ліки? — Є. Але спершу дай мені п’ять єре… Тепер змішай трохи цукерок, шоколаду, печива—і ліки готові.

Кадр 36

Карлсон сидів на ліжку, роззявивши рота, мов пташеня. — Всип у мене велику дозу,— попросив він.

Кадр 37

— Ох, і смачні ж були ліки! Після подвійної дози гарячка спала. А тепер я хочу розважитись. Ходімо гуляти по дахах.

Кадр 38

КІНЕЦЪ I частины