Пеппи Длинныйчулок. Часть 1

Кадр 1

АСТРІЯ ЛІНАГРЕН. ПЕМПІ. ДОВҐАТАНЧОХА. Малював В.Псарров.

Кадр 2

Біля околиці малесенького містечка є старий, занедбаний садок. У садку стоїть старий будиночок, а в ньому мешкає Пеппі Довгапанчоха. Їй дев'ять років, і мешкає вона там сама-самісінька—ніхто їй не нагадує йти спати тоді, коли в найбільшому розпалі гра, і ніхто не силує пити риб’ячий жир, коли хочеться з’їсти цукерок.

Кадр 3

Мама померла ще тоді, як Пеппі була маленька. Тато був капітаном. Одного разу під час бурі велика хвиля забрала його з палуби. Пеппі вважала, що він поплив на острів, став негритянським королем і тепер ходить собі серед негрів із золотою короною на голові.

Кадр 4

Пеппі теж плавала з татом, а коли він зник, подалася додому, до вілли „Хованка“. З корабля вона взяла дві речі: мавпеня, що звалося паном Нільсоном, і велику торбу із золотими монетами.

Кадр 5

Пепi була дуже дивна дитина. А найдивнiше в неї те, що вона була напрочуд дужа. Свого коня, що оселився в неї на верандi i часом заважав їй пити там каву, вона безцеремонно виносила у садок.

Кадр 6

Поряд із віллою „Хованка“ стояв інший будиночок. Там жили тато, мама і двоє гарненьких дітей — Томмі й Анніка.

Кадр 7

Одного ясного ранку, коли діти стояли біля своєї хвіртки, розмірковуючи, який сьогодні випаде день, з вілли „Хованка“ вийшла чудна дівчинка. Томмі й Анніка зроду такої не бачили. То була Пеппілотта Віктуалія Гардина Рута Довгапанчоха, або просто Пеппі.

Кадр 8

Діти одразу потоваришували, і Пеппі запросила Томмі й Анніку до себе на сніданок. — Ти тут живеш совсім сама? — Звісно, ні! — сказала Пеппі. — Пан Нільссон і кінь живуть зі мною. Правда, кінь у кухні заважає, у вітальні йому не подобається, і тому він живе на веранді.

Кадр 9

Пепл взяла троє яєць і підкинула їх високо вгору. Одне впало їй на голову, жовтком залило очі. Але решту вона спіймала в каструлю, де вони й потовилися. Так вона місила млинець.

Кадр 10

Коли млинець спікся, Пеппі кинула його через усю кухню просто в тарілку на столі. Він виявився дуже смачним.

Кадр 11

Другого ранку Пеппі пекла тістечка з пахучим корінням. Вона лежала на підлозі й качала тісто, аж гай шумів. В цей час прийшли Томмі й Анніка.

Кадр 12

— Все, — Пеппі кинула в піч останнє деко з тістечками. І друзі пішли гуляти.

Кадр 13

Раптом із хвіртки однієї вибіли вискочив переляканий хлопчик. Його наздогнали п’ятеро хлопців і почали бити.

Кадр 14

Пеппі ткнула одного з них в спину і спитала: —Ви що, хочете зробити з малого Вілле котлету, що накинулися на нього всі п’ятеро? Хлопець вражено витріщився на неї.

Кадр 15

— Хлопці, гляньте на це опудало! — зареготав він. Пеппі приязно всміхалась. Побачивши, що слова не беруть Пеппі, бешкетник штовхнув її.

Кадр 16

— Бачу, ти не дуже ввічливий з дівчатами, — мовила Пеппі, підняла його своїми дужими руками і перевісила через гілляку берези. Так вона розправилася з усіма хлопцями, що аж поніміли від подиву. — Ви боягузи. Нападаєте п’ятеро на одного! Це підлість, ганьба! І пішла.

Кадр 17

Ввечері Пеппі захотілося спати. Вона лягла в ліжко, поклавши ноги на подушку, а голову — під ковдру. —Так сплять у Гватемалі. Інакше й не варто спати — це єдиний правильний спосіб, — заявила вона.

Кадр 18

На сніданок о восьмій Томмі й Анніка, взявшись за руки й тримаючи під пахвою книжки, йшли до школи. Пеппі в той час або чесала коня, або одягала пана Нільсона, або робила ранкову гімнастику. Після того спокійно, без поспіху, випивала велику чашку кави і з’їдала бутерброд із сиром.

Кадр 19

Дірештi дiти вирішили вмовити Пеппі теж піти до школи. —Якби ти знала, як у школi цiкаво! I сидіти там тільки до другої години. А потім — не встигнеш озирнутися, як уже канікули. —Це несправедливо! У всіх канікули, а у мене нічого. Завтра ж почну ходити до школи, — вирішила Пеппі.

Кадр 20

В малесенькому містечку всі про все знають. Тому вчителька знала про Пеппі і вирішила зробити так, щоб їй сподобалося в школі. Коли дівчинка без дозволу сіла на вільне місце, вчителька не зробила їй зауваження, а тільки ласкаво сказала: — Просимо до нас, люба Пеппі, тут ти навчишся багато цікавого.

Кадр 21

— Скажи мені, Пеппі, скільки буде сім додати п’ять? Пеппі вражено глянула на вчительку і відповіла невдоволено: — Ну, якщо ти сама цього не знаєш, то чого я маю рахувати за тебе? Діти були вражені, а вчителька вдала, ніби нічого не сталося.

Кадр 22

— Осв, Пеппі, це Ї-Ї-Їжак. А літера біля нього зветься Ї. — Зроду б не повірила, — відповіла Пеппі. Вчителька переконалась, що Пеппі важка учениця, і запропонувала дітям щось намалювати.

Кадр 23

— Пеппі, чому ти малюєш не на папері? — Мій кінь не вміщався на такому маленькому клаптику. Я оце малюю передні ноги, а коли дійду до хвоста, доведеться вийти в коридор.

Кадр 24

Би́нтельцi нарештi урвався терпець. А Пеппi пiдвелася з пiдлоги й сказала: — Знаєте що, менi було дуже цiкаво побачити, що ви тут робите. Але бiльше я не хочу ходити до школи. Нехай я уже залишусь без канікул. У мене аж голова йде обертом.

Кадр 25

Вона вибігла на подвір’я, скочила на коня і, дзвінко зареготавши, помчала до брами, аж камінці полетіли з-під кінських копит і в класі задзвеніли шибки.

Кадр 26

До містечка завітав цирк. — Пеппі! — гукнув Томмі. — Хочеш піти з нами до цирку? — Я піду з вами куди завгодно, але до цирку навряд, бо не знаю, що це таке. — Там усім весело, є коні, блазні й гарні дами, що ходять по лині. Тільки за це треба платити, — Анніка розтулила кулачок, в якому лежала блискуча монета в дві крони.

Кадр 27

Перед входом в цирк юрмилися люди, до каси стояла довга черга. Пеппі засунула голову у віконце, витріщила очі на літню лагідну жінку й запитала: — Скільки коштує поглянути на тебе? Втрутився Томмі й пояснив, що їм треба квитки.

Кадр 28

З-за завіси, що затуляла вхід для артистів, вийшов директор цирку, а за ним вибігло десятеро білих коней з червоними плюмажами на голові. Почалася вистава.

Кадр 29

То арені бігав білий, як сніг, кінь, а на спині в нього стояла вродлива дівчина. Раптом у повітрі щось майнуло, і за спиною дівчини з’явилася Пеппі. Артистка розсердилася і хотіла скинути її. — Не гарячкуй так! Я також хочу розважитись. Не тільки ти заплатила гроші! — сказала Пеппі.

Кадр 30

Публіка аж вищала зо сміху. Але директор цирку дав знак своїм людям спинити коня. Пеппі сіла на своє місце, до неї підійшли двоє охоронців і хотіли вигнати з зали. Та все було дарма. Пеппі всілася так міцно, що вони не змогли зрушити її з місця і врешті дали дівчині спокій.

Кадр 31

Тим часом з’явилася міс Ельвіра, що мала ходити по линві. Це був гарний номер. Але Пеппі й тут захотілося розважитись.

Кадр 32

Директор знову хотів викинути дівчинку з цирку, але цього разу не дозволили глядачі. І всі штуки міс Ельвіри були ніщо у порівнянні з тим, що показувала Пеппі. Публіка була у захваті.

Кадр 33

Наступним номером був Дужий Адольф — найдужчий чоловік у світі, який пропонував бажаючим позмагатися з ним. Переможець одержить 100 крон. Пеппі рішуче перелізла через бар'єр.

Кадр 34

Дужий Адольф витріщив на неї очі. Дівчинка схопила його за стан і кинула на мату. — Ура, Пеппі! — закричали всі.

Кадр 35

Двічі кидався Дужий Адольф на Пеппі, але вона стояла непорушна, мов скеля. Коли він утретє напав на неї, дівчинка підняла його над головою і на витягнених руках обнесла навколо арени. Потім кинула на мату й притримала коліном. —Ну, друже, більше, мабуть, з тобою не варто морочитись. —Пеппі перемогла! —закричали глядачі.

Кадр 36

Дужий Адольф ганебно втік з арени, а директорові довелося простягти дівчинці сто крон. — Навіщо мені цей папірець? Візьми його собі, як хочеш, — так сказала Пеппі й повернулася на своє місце.

Кадр 37

— Цей цирк нудний, а трохи подрімати завжди корисно. Збудите мене, коли знов буде потрібна моя допомога,—сказала Пеппі, вмощуючись у кріслі. Дівчинка солодко проспала, поки блазні, ковтачі ножів і заклиначі змій показували своє мистецтво.

Кадр 38

— А все-таки мені здається, що Пеппі виступала краще, — прошепотів Томмі Анніці після вистави.

Кадр 39

КИНЕШЬ ПЕРШОЙ ЧАСТИНИ