Пеппи Длинныйчулок. Часть 2

Кадр 1

Астрід Ліндгрен ПЕППІ ДОВБАТАНЧОХА М а л ю в а в В.Псарров

Кадр 2

ЧАСТИНА Друга

Кадр 3

Все містечко знало, що Пепл Довгапанчоха страшенно дума. Про це навіть писала газета. Але в інших місцевостях, певна річ, не знали, хто така Пепл. Одного темного вечора повз віллу „Хованка“ йшли двоє злодіїв. Зазирнувши у вікно, вони побачили руду дівчинку, яка посеред підлоги рахувала золото.

Кадр 4

Пепл того вечора вирішила порахувати свої гроші. — Сімдесят сім, сімдесят вісім, сімдесят дев'ять, сімдесят десять, сімдесят одинадцять, сімдесят сімнадцять… Як же далі? Ага, згадала, — чотириста, тисяча.

Кадр 5

Дочекавшись, коли у будинночку погасло світло, злодій крадькома підійшли до кухонних дверей. Двері виявилися незамкненими.

Кадр 6

Злодій Блюм рішуче підійшов до ліжка й стягнув з Пеппі ковдру. — Де ті гроші, які ти рахувала? — У торбі в шафі, — щиро відповіла Пеппі. Блюм витяг торбу, але не встиг оглянутись, як вона була вже у Пеппі. — Тільки без жартів! Давай торбу! — гримнув інший злодій — Шибайголова Карлсон.

Кадр 7

— А мені якраз закортіло пожартувати, — сказала Пеппі, висадила Піоайголову й Блюма на шафу і зв’язала їм руки й ноги. Після цього злодії заспівали іншої. — Люба дівчинко, — схлипнув Блюм, — ми пожартували. Не роби нам лиха, ми прийшли до тебе тільки попросити хліба.

Кадр 8

Пеппі сховала торбу в шафу і спитала: — З вас котрийсь уме танцювати твіст? — Аякже. Думаю, що ми обидва вміємо.

Кадр 9

Тоді дівчинка розв’язала мотузки і дала Блюму гребінець, щоб він грав на ньому.

Кадр 10

Пан Нільсон здивовано спостерігав, як Пеппі гасає з Шибайголовою, а Блюм грає на весь будинок.

Кадр 11

О третій годині ночі Пеппі зупинилась. Дістала хліб, сир, масло, холодне м’ясо й молоко, і всі посідали до столу.

Кадр 12

Коли злодій були вже на порозі, Пеппі наздогнала їх і дала кожному по золотій монеті: – Беріть, ви їх чесно заробили.

Кадр 13

...Слав дощик. Пеппі поливала квіти, коли Томмі й Анніка прибігли запросити її на вечірку. Пеппі страшенно розхвилювалася. — А що, як я буду там погано поводитися? Людям чомусь моя поведінка не подобається, хоч я поводжусь з усієї сили.

Кадр 14

У вітальні Сетергренів сиділи гості, коли рівно о третій з’явилася Пеппі. Вона обійшла всіх дам, поцілувала кожну в щоку і всілася на найм’якше крісло.

Кадр 15

—Стіл має дуже апетитний вигляд. Коли ми почнемо?— спитала вона. Господиня запросила до столу. —Цур, я перша!— Пеппі в два кроки опинилася коло столу.

Кадр 16

Здала гора пиріжків, п’ять грудочок цукру і половина вершків у каві зникли за якусь хвилину. Весело щебечучи, Пеппі ходила навколо столу і час від часу запихала в рот то пиріжок, то тістечко. —Як гарно, що ви мене запросили. Мене ще ніхто ніколи не кликав на вечірку.

Кадр 17

Мов зачарована, втупилася у великий торт з кремом, прикрашений квіткою з цукатів. Раптом нахилилась і викусила цукатну квітку, залипивши кремом все обличчя. — Сталося нещастя, торт з'їлсований, і краще я його з'їм увесь, — засміялася Пеппі.

Кадр 18

Розгнівана пані Сетерґрен сердито сказала: — Ніколи більше не приходь до нас, якщо не вмієш гарно поводитись. — Я так і думала. Даруйте мені. Краще б я лишилася на кораблі. Очі Пеппі поволі наповнилися слізьми. Вона помахала своїм крислатим капелюхом і тихо виїхала.

Кадр 19

Якось у неділю Пеппі встала рано. Подала панові Нільсону сніданок у ліжко.

Кадр 20

Нагодувала й вичесала коня, а заразом розповіла йому довгу казку про свої морські подорожі.

Кадр 21

Потім намалювала на шпалерах у вітальні картину, яка їй дуже сподобалася.

Кадр 22

Так і заходив її вечір. Вона притиснулась кирпатим носиком до шибки й задивилася в осінні сутінки.

Кадр 23

Раптом їй захотілося поїздити верхи. Пеппі надягла капелюха, покликала пана Нільссона, осідлала коня, винесла його з веранди, і вони рушили з двору.

Кадр 24

Пеплі мчала тісними вулицями міста, і люди злякано сахалися, даючи їй дорогу.

Кадр 25

Раптом тишу пронизав різкий крик: „Пожежа!“ Біля триповерхового будинку зібрався натовп, дивлячись на полум’я.

Кадр 26

У вікні мансарди під самим дахом з’явилося двоє хлопчиків. Людей охопив розпач — за кілька хвилин вогонь мав перекинутись на мансарду. А пожежники не могли нічого зробити, бо драбина не сягала так високо.

Кадр 27

Неппi якийсь час зацікавлено дивилась на пожежну машину, прикидаючи, чи не купити й собi таку. Потiм, звiвши очi вище, побачила хлопчикiв, що плакали. — Чому цим хлопчикам нiхто не допоможе? Несiть мотузку, я подам їм.

Кадр 28

Прив’язала мотузку до хвоста пана Нільсона, посадовила його на стовбур і легенько підштовхнула. Мавпочка слухняно полізла вгору.

Кадр 29

Тоді Пеппі знайшла дошку, поклала її на довгу гілляку й почала просувати в напрямку вікна. Дошка лягла, ніби місток. Дівчинка швидко побігла й стрибнула у вікно.

Кадр 30

—О, тут у вас горяче! — сказала вона. — Сьогодні більше не треба палити, запевняю вас. Взяла хлопчиків під пахви, пробігла дошкою назад і обережно опустила їх на руки матері.

Кадр 31

— Гукнемо чотири рази „ура“ на честь Пеппі! — запропонував начальник пожежників. — Хай живе Пеппі! — Ура! Ура! Ура! Ура! — гукнули всі. І тільки один голос вигукнув „ура“ ще п’ятий раз. Це була сама Пеппі.

Кадр 32

„Тмі Аніко придіт завтра на мій день нарожиння“. Такого листа одержали Томмі й Анніка. Пеппі писала його цілу ніч, а на світанку, коли погасли останні зірки, вкинула в скриньку.

Кадр 33

Був листопад, в садку у Пеппі запала густа темрява, а старі дерева грізно шуміли останнім листям. Тому так приємно було опинитися в світлій і теплій кухні. У печі палали дрова, стіл був накритий скатеркою, яку вишивала сама Пеппі.

Кадр 34

На ящику з дровами сидів пан Нільсон, а в найдальшому кутку стояв кінь — їх також запрошено на бенкет.

Кадр 35

— Вітаємо тебе з днем народження, Пеппі! Анніка подала іменинниці пакунок. То була музична скринька! Пеппі просто нестямилася з радощів, скринька її зачарувала.

Кадр 36

Потім вона вирішила й сама зробити подарунки друзям. Томмі одержав дудку із слонової кості, а Анніка — чудову брошку-метелик. Потім гості і хазяйка вечерили і весело гралися.

Кадр 37

Пеппі запросила друзів на горище викликати привидів. І хоч їм було дуже страшно, але я на привидів кортіло подивитись.

Кадр 38

На горищі було темно, тільки маленька цяточка місячного світла падала на підлогу. В щілини завів вітер, і у всіх кутках стогнало й свистіло. Але привидів не було. — Я так і думала, — сказала Пеппі. — Вони пішли на збори в Товариство духів і привидів.

Кадр 39

Томмі й Анніка трохи заспокоїлись і навіть зважились визирнути у вікно. А коли обернулися — ой, лишенько! — до них підступала якась біла постать. — Привид! — нестямно закричав Томмі.

Кадр 40

Бе була Пеппі в довгій батьковій сорочці, яку вона знайшла у скрині серед старого мотлоху. Тут були пістолі, бінокль, кілька старих книжок, шпага й торбина з золотими монетами. — Тепер ми можемо стати розбійниками, — сказала Пеппі і приклала до очей бінокль.

Кадр 41

Довго озиралися Томмі й Анніка на невеличку фіґурку, що темніла в отворі дверей. Вітер шумів у гіллі дерев, доносячи до них слова: — Коли я виросту, то стану морською розбійницею! А ви ким станете?

Кадр 42

КІНЕЦЪ Редактор Л.Попова