Малыш и Карлсон, который живет на крыше. Часть 2

Кадр 1

МАЛИЙ i КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ малюнки художника Ю. Сєвєріна

Кадр 2

Вечір був просто чудовий — саме гуляти на даху. Всі вікна стояли відчинені, і з них було чути найрізноманітніші звуки.

Кадр 3

Будинки стояли так близъко один до одного, що можна було вiльно йти з даху на дах. Дивовижнi виступи, мансарди й куточки надавали дахам рiзноманітності.

Кадр 4

Раптом з вікна найближчої мансарди долинив плач дитини. — Зараз ми їй допоможемо. Адже я найкраща у світі нянька. І Карлсон поліз у вікно.

Кадр 5

— Люлі, люлі, лю,—жартівливо сказав він і підкинув немовля мало не до стелі. Дитина заверещала на все горло.

Кадр 6

Малий завжди просив маму й тата подарувати йому сестричку, коли вже вони нізащо не хочуть купити йому собаку. Тому він забрав у Карлсона дівчинку і ніжно пригорнув її до себе. Дитя посміхнулася.

Кадр 7

Обое заходилися колихати й годувати немовля. Через деякий час дитина лежала в ліжку і міцно спала.

Кадр 8

— А тепер ходімо до волоцюг, — запропонував Карсон. Волоцюги Філліпе й Рулле намаглися обдурити Оскара. Вони поїли його й годували, а тим часом витягли його гаманець і годинник.

Кадр 9

Але це помітив Карлсон. Він тихєсенько витяг у Філє та Руллє речі Оскара і поклав їх на стіл. Кожний з волоцюг вирішив, що другий його обдурив, і вони почали битися. Тим часом Оскар утік.

Кадр 10

Раптом вони побачили пожежника, що ліз по драбині просто на них.

Кадр 11

— Мені пора лягати, — сказав Карлсон і зник. Пожежник був уже близько. Це мама послала його за Малим.

Кадр 12

Увечері Малий лежав у ліжку. Мама міцно-міцно обняла його. — Подумай тільки, а якби ти впав! Ти ж знаєш, що ти дорожче нам за усі скарби світу.

Кадр 13

Малий міркував: він дорожчий за усі скарби, а цуценя, чудове цуценя можна купити всього за п’ятдесят єре. Нарешті Малий сказав: — Тату. Якщо я справді такий дорогий, то чи не можна одержати з цих грошей п’ятдесят єре на песика?

Кадр 14

...Звичайно, ні мама, ні тато, ні Бетан, ні Боссе і навіть Гулілла з Крістером не вірили, що Карлсон існує. І ось одного разу друзі прийшли до Малого в гості.

Кадр 15

Крістер привів свого песика Йофу. Побачивши його, Малий забув про Карлсона. Аж тут Гунілла уціліливо спитала: — А де ж твій приятель Карлсон, що живе на даху?

Кадр 16

— Адже ти його вигадав, — втрутився Крістер. Тут з шафи пролунало голосне: „Ку-ку-pi-ку!“ — Що це? — Гунілла аж роззявила рота.

Кадр 17

Вона відчинила дверцята шафи. На верхній полиці лежав товстий чоловічок. — Це просто вигадка, що лежить собі і співає,— весело сказав чоловічок.

Кадр 18

Так діти познайомилися з Карлсоном. — Давайте гратися в привида, — запропонував Карлсон. Він стягнув з ліжка Малого простирадло, намалював на ньому страшну пику і вирізав дірки для очей.

Кадр 19

Карлсон накрився простирадлом, увімкнув моторчика і почав літати під стелею. — Треба знайти, кого налякати. Тим часом у хату лізли квартирні злодїї.

Кадр 20

— Спокійно, тільки спокійно! — прошепотів Карлсон. — У такому разі привид — найкраще, що може бути. Діти поховалися хто де міг. У кімнату зайшли Філлі та Рулле.

Кадр 21

Злодії почали нишпорити по шухлядах. Раптом дверцята шаховки відчинилися і звідти, жахливо стогнучи, вилетів привид.

Кадр 22

Перелякани Рулле I Фiлле кинулися до дверей, привид за ними. Вони вискочили в сiни, потiм на сходи. Привид гнав їх униз.

Кадр 23

Діти були просто щасливі, що все так добре скінчилося, а Карлсон зяяв з себе простирадло: —Найкращий у світі привид — це Карлсон, що живе на даху.

Кадр 24

Сьогодні Малому приємно було йти до школи, бо він міг доскочу говорити про Карлсона із Крістером і Гунґллою. Раптом з’явилася ще одна істота — невеличкий чорний пудель.

Кадр 25

—Який гарненький песник! — зраділа Малий. — Певне, йому жіти! І хоч як умовляли його, що пісня чужий, Малий приніс пуделя до себе.

Кадр 26

Карлсон не дуже зрадив, побачивши песика, але Малий не звернув на це уваги. Чн е на світі щось краще за собаку! Тоді Карлсон запропонував влаштувати виставу для дітей!

Кадр 27

Що то була за вистава! З’явився Карлсон у чудному одязі. — Перед вами вченій собака. Він умiє робити все: телефонувати, лiтати, пекти булочки, пiднiмати лапу… одне слово — все!

Кадр 28

Діти були в захваті. Та коли вистава закінчилася, Карлсон полетів додому і всі розійшлися. Прийшла мама. Вона знайшла хазяїна пуделя, що забрав цуценя. Малий лежав у ліжку і плакав.

Кадр 29

Настало літо. Навчання в школі скінчилося, ! Малий лаштувався їхати до бабусі. Але перед цим мали бути його іменини. —Завтра в мене день народження,—сказав Карлсонові Малий.—Прийдуть Гупілла й Крістер. Я б запросив і тебе…

Кадр 30

Ранком Малий, прокинувшись, лежав і довго чекав. Аж ось у передпокої почулася хода, залунав спів, двері відчинилися, і на порозі з’явилися всі. — Вітаємо тебе!

Кадр 31

І перед Малим поставили тацю. На ній був торт з вісьмома свічками та інші дарунки. Малий дуже радів.

Кадр 32

Вдень Боссе і Бетан, сміючись, вручили йому ще один пакунок… Малий глянув — і заридав.

Кадр 33

Іменини були зіпсовані. Він так хотів собаку! Але одержати, ніби на сміх, оксамитового песика…

Кадр 34

І тут заскавучало щуценя. — Це мій живий песнк? Бімбо, мій любий Бімбо!

Кадр 35

Мама зателефонувала татові. Але хіба це мало значення? Тепер Малий ніколи не буде веселим. Прийшов тато. — Слухай, там, біля дверей, на тебе хтось чекає. Його звать Бімбо.

Кадр 36

Скiльки було радощiв! Прийшли гостi. I нарештi мама й тато познайомилися з Карлсоном.

Кадр 37

А ввечері Карлсон попрощався з Малим. — Я повернуся, якщо моя бабуся не затримає мене, адже я найкращийій у світі онук. Гей-гоп, Малий! — Гей-гоп, Карлсоне!

Кадр 38

У маленькому кошику коло ліжка Малого солодко спав Бімбо…

Кадр 39

Кінець