Волшебный камень

Кадр 1

КАЛМИЦКАЯ НАРОДНАЯ КАЗКА ЧАРИВНИИ КАМИНЬ МАЛЮВАВ Г.КИСЛЯКОВА

Кадр 2

В давні часи панував над кочовим народом лихий хан Гарді. Сла́ва про його багатства котилася степом від великої ріки на заході до високих гір на сході. Від розкішного одягу, золота і дорогоцінного каміння у хана ломилися скрині, а на степових просторах хмарами ходили отари овець і випасалися табуни прудко-ногих коней.

Кадр 3

Хан Гарды був лютый, жорстокий i зажерливий. У бідної людини забирал скотину, грабував i руйнував цілі селища. Голод i занедi морил людей.

Кадр 4

В одному із селищ у пошарпаній кибитці з очерету жив хлопчик-пастух Абтай із старенькою матір’ю. Жили вони бідно, бувало, що не було вдома ні крихти хліба. Під палючим сонцем переганяв Абтай ханькі отари з одного пасовища на інше, холодними ночами стеріг овець від вовків, а за роботу йому давали шматочок вареного м’яса та ковток солонуватої водиці.

Кадр 5

Миналi рiк за роком. Абгай вирiс смiливим i дужим юнаком. Одного разу пригнав вiн отару овець на пасовище i застав там старого пастуха Аршi.

Кадр 6

Аршi грав на домбрi i спiвав пастухам старовинну пiсню-легенду.

Кадр 7

У тій пісні співалося, що за високими горами, у густому непроглядну лісі лежить незвичайний камінь, схожий на квітку лотоса. Стережуть його страхітливі звірі й всевидющі птахи. Як здобудеш цей чарівний камінь і принесеш у рідний степ, то для бідних настане вільне й шасливе життя.

Кадр 8

І надумав Абгай податися в далеку краіну по дивовижний камінь. Одягнув старий бешмет, узяв у клуночок сушеного м’яса, побажав довгих літ житітя старенькій матері й рушив у далеку путь.

Кадр 9

Довго мандрував юнак, нарешті дійшов до високої Болзатинської гори. Шпилем своїм гора білі хмари підпирає, довкола неї чорніють глибокі скелясті провалля і похмурі безодні. Нема через неї ні дороги, ані стежечки.

Кадр 10

Стал Абгай дертися на ту гору. Падало вниз величезне каміння, змітаючи все за собою. Перські обвали, ламаючи кручі, котились в безодню. Але хоробрий юнак, чіпляючись за гострі виступи, ліз вище й вище.

Кадр 11

Видерся на гору, оглянувся на всі боки, аж бачить — біля великого каменя притулилося гніздо. Збилися в гнізді пташенята докупи, знесилились від голоду. Пожалів їх Абогай та й кинув сушеного м’яса.

Кадр 12

Коли це налетіла могутня Турпан-птиця—кружляє над Албаєм, закликати хоче. А пташенята просять: „Не вбивай його, мамо! Він нас нагодував і врятував од смерти“. Тоді Турпан-птиця розпитала юнака, чого він шукає, і пообіцяла допомогти.

Кадр 13

—Летіли вони три дні й три ночі. Нарешті сіли на широкій долинні. —Тепер йди на захід, за непролазні чорні болота. Візьми мою золоту пір’їну. Коли знайдеш чарівний камінь, побачиш поруч скелю, схожу на коня. Доторкнися до неї пір’їною, і скеля стане прудко-ногим конем.

Кадр 14

Взяв Абгай золоту пір’їну й рушив на захід. Довго йшов долиною і дійшов до непролазних боліт. Зупинився та й не знає, як дістатися на той бік.

Кадр 15

Раптом бачить: поваленим деревом придавило дикого кабана-вепра. Підважив Абгай важкий стовбур і звільнив кабана. А потім і питає: —Як мені дістатися на той бік? —Ходи, добрий юначе, по моєму сліду, він виведе тебе через болото.

Кадр 16

Перебрался Абгай вепровим слідом через чорні болота і рушни непротоптаними стежками на захід. Чорні хмари дорогу заступали, періщили зливи, лютували бурі. Та Абгай ішов і йшов уперед без утоми й відпочинку.

Кадр 17

І прибывся він до великого круглаго озера.

Кадр 18

На березі з’яв Беля-Мая воду п’є й не бачить, що до нього гадкока підповзає, сичить, укусити хоче. Кинув Абгай палицю і відігнав гадкоку. Дякує йому Беля-Мая, а Абгай просить його допомогти знайти чарівний камінь.

Кадр 19

Сів Абгай на звіра, і помчав його Беля-Мая і по землі, і в повітрі. Приніс в край, де небо блакитне і чисте, дерева високі та рясні, звірі і птахи небачені.

Кадр 20

Пішов юнак до лісу. Густий непроглядний ліс розступився перед ним і вказав шлях на галявину, де лежав чарівний камінь. Навколо броднали страхітливі звірі, кружляли всевидющі птахи, але не зайняли вони сміливого юнака.

Кадр 21

Побачив Абгай дивовижний камінь, схожий на квітку лотоса, і віддав його. —Ти зробив тільки половину справи! —гукнула йому з дерева стара сова.—Доки не принесеш камінь до рідного краю і не покажеш народові—він не матиме чарівної сили.

Кадр 22

Згадав Абгай про золоту пір’їну, оглянувся я побачив скелю, схожу на коня. Доторкнувся золотою пір’їною—і враз перекинулася скеля на чарівного прудкого коня. Скочив на нього Абгай, і полетів кінь, мов випущена із лука стріла.

Кадр 23

Оком не змигнув Абгай, як опинився у рідному степу. Побачив степову криницю, зліз із коня напитися води. Тут чарівний кінь перекинувся легкою хмариною, і полетіла хмарина високо в небо.

Кадр 24

Швидше вітру облетіла всі селища чутка про Абгаєве повернення і про чарівний камінь, що юнак приніс із далекого незнаного краю.

Кадр 25

Зачуя про нього і рудий купець Шару. Здогадался, навіщо приніс його Абгай у степ. Скочив він на коня і помчав до хана Гарді.

Кадр 26

—О, могутій і милостивий хане! Повернувся Абгай додому з чарівним каменем, схожим на квітку лотоса. Він хоче знищити тебе! Розгнівався хан, наказав Шару викрасти чарівний камінь і доставити йому.

Кадр 27

Перевлягинулся Шару пастухом, сѣв на коня і поѣхав до селища, в якому жив Абгай. Попросився переночувати в Абгаевѣ крѣпсти.

Кадр 28

Уночі підкрался Шару до коняка і взяв чорний камінь-квітку, та не помітив, як від нього відломилась одна пелюстка. Вибрався з кибитки і втік.

Кадр 29

Скрикнув нічний кузик, тривожно просурмили олені, сумно зашелестіли над річкою верби. Прокинувся Абгал, бачить – біля нього сама пелюсточка лежить. Задурився юнак, підняв пелюсточку. А пішов шукати камінь.

Кадр 30

Су́мно йде Абґай степом, аж бачить: удалині під пагорбом люди сидять. Підійшов ближче та й питає: —Хто ви будете, славні молоді-батори? —Ми брати-мисливці — Егеде, Мегеде і Сумгеде.

Кадр 31

Старший брат Егеде сказав, що нема на світі такої речі, щоб він знайти не міг. Середущший брат Мегеде з першого пострiлу на будзь-якiй висоцi птаха збиває, в дощову краплину під хмарою вцілює. А наймолодший—Сумегеде-розповiв Абгаю, що може скелю на льоту впiймати.

Кадр 32

Повідал Абгай Їм про своє горе. —Ми допоможемо тобі, хоробрий юначе. І вирушили вони гуртом на пошуки чарівного каменя.

Кадр 33

Не минуло й дня, а вже старший–Егеде–знайшов ханську скриню, де був захований чарівний камінь. Пішли вони до хана Гарді. А за ними–весь кочовий люд.

Кадр 34

Прибіг до хана переляканий рудий Шару. —О, могутій і милостивий хане! До тебе йде Абгай з братами-мисливцями. Якщо не переховаємо камінь, усі загинемо! —Віддамо його чудовиську Мусу, що живе в чорних печерах,—каже хан.—Давно ми йому данину не платили.

Кадр 35

—Чого ти прийшов до мене?—грізно запитав хан. —Злодій украв у мене чарівний камінь, і той камінь лежить у твоїй скрині.

Кадр 36

—Є у мене тільки один камінь, схожий на катку. Купив його у далеких краях купець Шару і подарував мені. А я віддам його як данину Мусові!

Кадр 37

Дістав Абгал тут пелюстку. —Якщо у твого каменя бракує однієї пелюсточки, то це мій камінь!

Кадр 38

Раптом чорним вихором увірвався до ханового шатра триголовий Мус, схопив чарівний камінь і зник у хмарах. Прицілився середульший брат Мегеде, і шугонула стріла у височінь.

Кадр 39

У самiсiньке Мусове серце увiгналася спiвуча стрiла. Впустив Мус чарiвну кам’яну квiтку. I коли до землi лишався лише один крок, пiдхопив квiтку Сумегеде.

Кадр 40

Притулив Абгай до квітки відламану пелюстку, і вона одразу ж приросла. Підняв квітку над головою. — Ось чарівний камінь! Я знайшов його в далекій країні, де сідає сонце і небо сходиться з землею!

Кадр 41

І враз чарівна кам’яна квітка заграла небаченими променями. Вогненною блискавкою вони осліпили й спалили злодія Шару, лихого хана Гарді та його слуг.

Кадр 42

Подiлив Абгай ханове багатство i роздав бiднякам. Стали люди в степах жити вiльно й щасливо. Радiли своєму звiльненню, дякували вiдважному Абгаевi, спiвали про нього пiсень.

Кадр 43

Від того часу вечорами, коли на небо зліде молоденький місяць, старі пастухи розказують про славного Абгая, який приніс у степи чарівний камінь.

Кадр 44

Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Держкіно УРСР 1985 р. Ціна 30 коп.