Соломенный бычок

Кадр 1

СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК українська народна казка

Кадр 2

Жив собі дід та баба. І такі вони бідні — нічого не мають.

Кадр 3

От баба й напалась на діда: зроби та й зроби їй солом’яного бичка і осмоли його смолою.

Кадр 4

Дід зробив солом’яного бичка.

Кадр 5

От на ранок погнала баба того бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Кадр 6

Доти пріяла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка.

Кадр 7

— Хто ти такий? — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. — Коли так, то дай мені смоли, обідраний бік залапати.

Кадр 8

Бичок мовчить. Ведмідь його хап за бік, давай смолу віддирати. Зав’яз зубами, ніяк не вирве. Сіпав, сіпав—затяг того бичка хто зна куди!

Кадр 9

От баба прокидається — аж бичка нема. „Мабуть, він уже додому пішов“.

Кадр 10

Вона мерщій додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає.

Кадр 11

— Діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя і кинув його в погріб.

Кадр 12

Другого дня пасла баба бичка, поки й задрімала. Вискочив з лісу сірий вовк та до бичка, хотів собі смоли оддерти, та й зав’яз.

Кадр 13

Прокинулась баба, пішла додому, побачила, як у лісі вовк бичка тягає, сказала дідові.

Кадр 14

Дід і вовчика в погріб вкинув.

Кадр 15

Погнала баба і на третій день бичка пасти, сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка.

Кадр 16

— Дай мені смоли, голубичку, прикласти до боку. Капосні хорти трохи шкуру не зняли. — Бери!

Кадр 17

Зав’язала й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба й цього разу дідові сказала, він вкинув у погріб і лисичку.

Кадр 18

А далё й зайчика-побайчика отак упіймали.

Кадр 19

От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох і давай гострити ножа.

Кадр 20

—Діду, навіщо ти ножа гостриш? — ведмідь питає. —Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури собі й бабі кожухи.

Кадр 21

— Ох,не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу. Пустив дід ведмедя.

Кадр 22

Дал знов ножа гострить. Почув вовк, що дід хоче з його шкури шапку пошити. — Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі отару овечок прижену, — каже. І вовка дід випустив.

Кадр 23

Аж тут лисичка мордочку виткнула: — Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

Кадр 24

— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти. — Ой, не знімай з мене, дідусю, я тобі й гусей і курей принесу.

Кадр 25

Хотів дід зайчика зарізати, бо шкурка в нього м’якенька, тепленька, — гарні з неї рукавички та шапка. Аж почав зайчик просити: — Не ріж мене, дідусю, — я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу.

Кадр 26

На ранок, ще ні світ, ні зоря, щось до діда у двері шкряботить. Дід вийшов—коли то ведмідь цілий вулик меду приніс.

Кадр 27

Тільки дід ліг, аж у двері знову — дер! дер! — повен двір овець вовк понагонив.

Кадр 28

А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякой птицы.

Кадр 29

Зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго.

Кадр 30

І дід радий, і баба рада. Продали вони овечок, накупили волів, став дід чумакувати, та й забагатіли.

Кадр 31

А бичок, шо його не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки я розтанув.

Кадр 32

малювали е. і ю. харькови редактор о. камишева