Лисичка-сестричка

Кадр 1

ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА українська народна казка

Кадр 2

Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. От стала її ніч застигати. Бачить вона хатку.

Кадр 3

Заходить туди, вклонилась та й каже: —Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати! —Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька—ніде тобі лягти. —Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Кадр 4

—Добре, ночуй!—намуть хазяї. —А де ж я свою курочку подіну? —Пусти її під піч. От вона так і зробила.

Кадр 5

А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.

Кадр 6

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господарі на добридень дала. А тоді сіла та й плаче. —Ой, де ж моя курочка? —А під піччю. —Я дивилась, там нема.

Кадр 7

—Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку! Нема що робити—треба давати.

Кадр 8

Взяла лисичка качечку та й пішла.

Кадр 9

Біжить та й біжить, аж застала її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже: —Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!

Кадр 10

—Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти. —Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Кадр 11

—Ну, добре, ночуй! —А де ж я свою качечку подіну? —Пусти її в хлів між гуси.

Кадр 12

От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла і пір’ячко загребла.

Кадр 13

Другого дня раненько: — А де ж моя качечка? Глянули в хлів—нема. Каже хазяїн: — Мабуть, гусей випускали, та й випустили її.

Кадр 14

Лисичка плаче: —Тільки й добра було, що качечка, та й те забрано. Віддай мені, хазяйне, за качечку гусочку! Нема що робити—треба давати. Взяла гусочку в мішок та й пішла…

Кадр 15

Аж тут знову вечір настав. Побачила хатку, зайшла та й проситься переночувати. —Добре, ночуй, —кажуть. —А де ж я свою гусочку подіну? —Пусти в хлів до ягнят.

Кадр 16

Вона так і зробила. А вночі нищечком гусочку з’їла й питається другого дня: —Де ж моя гусочка? Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено! Як хоч, хазяїне, а віддавай мені ягня.

Кадр 17

Віддали. От біжить вона далі, і знову зустрічає її піч. Побачила хатку, стала проситися.

Кадр 18

—Не можна, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти. —Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. —Добре, ночуй. А ягня пустили в загородy.

Кадр 19

Другого дня лисичка встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі сіла та й давай знову плакати: —Де ж це моє ягня? Одно було добро, та й те вкрадено.

Кадр 20

Хазяїн і каже: —Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила. А лисичка йому: —Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!

Кадр 21

Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки взяла невістку в мішок.

Кадр 22

Та коли лисичка якось там відвихнулась із хати, син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку.

Кадр 23

Лисичка взяла мішок та й понесла. Несе й приказує: — За курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — ягнятко, а за ягнятко — невістку! Та як струсоне тим мішком, то та собака: „Авурр!..“

Кадр 24

А лисиця: —А, наглосна невістка, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є. Мішок розв’язала, а звідти собака.

Кадр 25

Воно навтіки, собака за нею! Воно далі,далі, в ліс... от-от дожене!

Кадр 26

Ні, таки добігла до нори, заховалась. Сидить у норі, а собана над норою — не може влізти.

Кадр 27

От вона й давай питатися: —Ушечки мої любі, що думали, гадали, як від того хортища втікали? —Ми думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав. —Спасибі ж вам, я вам золоті сережки куплю.

Кадр 28

—Що ви, очененьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали? —Ми думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав. —Спасибі вам, я вам золоті окуляри куплю.

Кадр 29

—Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали? —Ми думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав. —Я вам куплю червоненькі черевички з срібними підківками.

Кадр 30

—А що ти, хвостище-помелище, думав-гадав, як від того проклятого хортница втікав? —Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту комунину зняв.

Кадр 31

Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори: — На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси! А хорт як ухопив, так увесь і відкусив.

Кадр 32

КІНЕЦЬ П.Дейлик • Редактор Русанівський І.М. • Малювала Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 3733 1. 1989 р. Ціна 30 коп.