Про бедного Ивана и Премудрую Дуляну

Кадр 1

ПРО БІДНОГО Івана і Премудрого Дуняну художник Сільваші Л.

Кадр 2

Жив собі один Іванко. Був без батька, тому дуже рано почав журитися за хліб. Ще малим ходив на полювання і навчився добре стріляти з лука.

Кадр 3

Якось вертався він із хащі. Бачить — стара бабка несе молоко. І подумав собі: „Не застрівляв я жодної звірки, але якщо потраплю у бабин пивник — то я таки ще добрий стрілець!“

Кадр 4

Іванко узяв нараз ціль, і у бабиній руці лишилося від глека одне вушко. Стара його лає: — А бодай ти тоді оженився, коли за тебе вийде Премудра Дуляна!

Кадр 5

I ось настав для Івана час одружуватися. Пересвятав довкола сім сiл — жодна дівка за нього не йде.

Кадр 6

Купив собі Іван коника, попрощався з матiр'ю і поїхав шукати Премудру Дуляну. Іде, іде—уже й коника нема. Рушив пішки і дістався аж до того краю, куди птахи не долітають, сонце не догріває.

Кадр 7

Дивиться—у хащi стоить маленька хижка. Зайшов Іван, а там старенький дідо замітає долівку бородою.

Кадр 8

Поклонивсь легінь красно, привітався. Дідо подивився на нього та каже: — Мені вже двісті п’ятдесят літ, але такої доброї душі не бачив. — Шукаю суджену свою — Премудру Дуляну. Чи не поможете мені?

Кадр 9

—Ой, синку, я ніколи про таку не чув. Та зроблю для тебе добре діло: дам тобі такий клубок, що виведе тебе з цієї хащі.

Кадр 10

Вибрався Іван з хащi i побачив перед собою високий будинок. На найвищому поверсi стояла Премудра Дуляна.

Кадр 11

Радо зустріла вона хлопця, пригостила, а потім сказала: —В полонi я у Вітра, Іванку. Зроблю тебе на якийсь час дідом 1, коли увечері повернеться господар, скажу, що ти наймаєшся служити.

Кадр 12

Повернувся Вітер додому, в Дуляни про діда питає; вона йому про бідного наймита й розповідає. Покликав його Вітер у палац, повів сивими бровами: — Ану, чоловіче, стань таким, як був. І обернувся Іван легінем.

Кадр 13

...Настала темна пізніч. Завіў Вітер Івана у хащу. — Бери сокиру дерев’яну, — каже, — ставай до роботи. Скільки бачиш смерек — усі зрубай, землю пшеницею засій і щоб до вечора з неї вже був хліб печений.

Кадр 14

Узяв Іван сокиру, вдарив нею в бука, а вона й розлетілася. Сів І зажурився.

Кадр 15

Прийшла Премудра Дуляна, заспокойла хлопця.

Кадр 16

Викликала чортiв—i зробили вони все, що наказала.

Кадр 17

Увечері запахла паляниця. Вітер поплескав Івана по плечу. —Добрий ти слуга! Іди, лягай собі спати—опівночі дістанешь від мене ще одне завдання.

Кадр 18

Серед ночі привів поганин Вітер хлопця до озера. — Вичерпаєш усю воду і перекинеш скляний міст на одній підпорі, а зверху щоб мав той міст три красні стовпи, на яких би пташки сиділи і співали різними голосами.

Кадр 19

Дочекався Іван Премудру Дуляну. І знову наказала вона поганим чортам усе зробити. Доки Іван обід свій поїв, то йому на мості, на стовпах, і пташки засіпали.

Кадр 20

Похвалив Вітер і на цей раз хлопця. Так вони й жили. Але якось Премудра Дуляна шепнула хлопцеві: — Сідлай коней, Іванку, тікаймо у твою державу.

Кадр 21

Від’їхали вони недалеко, як Вітрів кінь страшно заїржав, похилив свого господаря. — Премудра Дуляна втекла зі слугою!

Кадр 22

Кинувся Вітер за ними. Закричав Іван, що у спину його щось вне. Оглянувся — сине полум’я за ними. —То дихає кінь Вітра,—каже Премудра Дуляна.—Але ти не журися: з нашого коня кущ стане, а з нас — два зайці. Може, Вітер прошимне.

Кадр 23

Але Вітер усе зрозумів. — Ану, зайчата, станьте, як були, бо вас порубаю!

Кадр 24

Премудра Дуляна виявила себе і слугу. І сказав Вітер Іванові: —Перший раз тобі прошу за добру роботу.

Кадр 25

Спробували ще раз втекти. Кінь озером став, хлопець з дівчиною — качками.

Кадр 26

Третьой втечi Вiтер не подаруе. I зiбрала тодi Премудра Дуляна у дорогу одного Iвана.

Кадр 27

Прийшов він знову до старого дідика, який замітав хатку бородою. Привітався, вийняв хлібинку, подялився зі старим, де й жменю золотих дав. —Добре, синку, добре! — каже дідик. — І я десь-колись буду тобі у пригоді. На тому й розлучилися.

Кадр 28

Іде Іван далі. Бачить—у хащі великий барак стоїть. Зайшов, а там—відьма-босорканя. Іван і їй красно поклонився. Взяла відьма хлопця на роботу.

Кадр 29

— Служити будеш два роки,— каже баба,— маєш пасти трьох білих кобил. Але якщо на полудне не будуть вони у стайні, бідна твоя голова лишиться на бараці. Спекла йему ощипок-дрімливочок і вирядила на роботу.

Кадр 30

Пригнав Іван кобилиць на поляну, відламав собі шматок ощипко-дрімливочка і заснув. А кобили розбрелися по зеленій хащі.

Кадр 31

Тоді прибіг до хлопця дідко з довгою бородою. —Вставай, Іване! Твої кобилиці стали оленицями, але не біда! Три рази лусни батогом—і перекинуться вони у білих кобильць.

Кадр 32

Другого дня Іван був мудріший і вже не виймав ощипка-дрімливочка. Та підійшла старша кобиниця, дихнула на нього—він і заснув. Знову дідко вирушив хлопця.

Кадр 33

Вже йдуть вони з хащі, дід і каже Іванові: — Другий день—то другий рік. Ти відслужив відьмі. Буде вона давати платію — не бери ані красну дівчину, ані срібло-золото. Проси собі ослока.

Кадр 34

Так і зробив Іван, як порадив дідик. Осілав ослюка і рушив у дорогу.

Кадр 35

Дотаглись вони за хащину. Остюк потряс собою три рази, і став з нього чарівний кінь-татош. — Тепер можеш їхати, — каже Іванові,— і взяти свою суджену — Премудру Дуляну.

Кадр 36

Іван сів на нього, і кінь піднявся в повітря. А як опинилися біля палацу, Іван просто з найвищого поверху підхопив дівчину.

Кадр 37

І привів бідний Іван у село до своєї матері багату невістку — Премудру Дуляну.

Кадр 38

редактор Минківська В.І. КІНЕЦЬ Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Держкіно УРСР 1981 р. Ціна 30 коп.

Кадр 39

Скановано у квітні 2011 року. Сканував Кіномеханік. Сканер Epson Perfection 1670