Ох. Часть 2

Кадр 1

Українська народна казка Діафільм Другий

Кадр 2

Йдуть та йдуть, — аж так: на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене.

Кадр 3

Сии зараз перекинулся хортом і догнав ту лисицю. Паничі вискочили з лісу: — Це твій хорт? Продай його нам.

Кадр 4

— Купіть. Триста карбованців, без ретязя.

Кадр 5

Одаїчяли гроші, взяли хорта — давай полювати. Випустили того хорта на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс.

Кадр 6

Там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька. Ядуть та йдуть, батько й каже: — Що нам, сину, цих грошей, — тільки що хазяйством завестись, хату полагадити.

Кадр 7

— Не журiться, тату. Тут паничi їхатимуть по перепелицi з соколом. Я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованцiв, без шапочки.

Кадр 8

От дуть полем, паничi выпустили сокола на перепела; сокіл женеться, а перепел тікає. Сокіл не дожене, перепел не втече.

Кадр 9

Син перекинувся соколом — так зразу й насів на того перепела. Паничі побачили: — Це твій сокіл? Продай його нам! — Як дасте триста карбованців, то беріть, тільки без шапочки.

Кадр 10

Продав за триста карбованців. От паничi пустили того сокола за перепелицею, а вiн як полетiв та й полетiв у лiс, там перекинувся парубком i знов прийшов до батька. — Ну, тепер ми розжились трохи, — каже батько.

Кадр 11

— Постійте, тату, ще буде. Як будемо іти через ярмарок, то я перекинутьсь конемі, а ви мене продавайте. Тільки продавайте без недоуздка.

Кадр 12

От доходять до містечка, йдуть на ярмарок. Син перекинувся конем — такий кінь, як змій, підступитися страшно!

Кадр 13

Батько веде того коня за недоузок, а він гарцює, копитами землю вибиває!

Кадр 14

Тут наскодилось купців — торгують: — Тисячу, — каже батько, — без недоуздка, то беріть!

Кадр 15

А це підходить циган, сліпий на одне око: — Ге! Дорого, батю: візьми п’ятсот з недоузком! Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки? Я тобі ше п’ять карбованців накину — тільки з недоузком. Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривні вартий, а циган дає п’ять карбованців! Взяв і оддав.

Кадр 16

Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган — то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха — вище дерева, нижче хмари.

Кадр 17

От спустился у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.

Кадр 18

— Не втік-таки від моїх рук, собачий син! — каже жінка. От у однію годину бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки.

Кадр 19

Тільки привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Що нажене, то окунь одстовбурчить пір’я та хвостом повернеться, а щука й не візьме.

Кадр 20

От вона дожене та: — Окунец, окунец, повернись до мене головою, побалакаем з тобою! — Коли ти, кумонько, хочеш балакати, — каже окунець, — то я так чую!

Кадр 21

Довго ганялась щука за окунцем — та ні, не дожене! А це підпливає той окунець до берега — аж там царiвна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царiвна побачила та й підняла той перстень з води.

Кадр 22

Приносить додому, хвалиться: — Який я, таточку, гарний перстень знайшла! Батько любується, а царівна не знає, на який його палець надіти: такий гарний!

Кадр 23

Коли це через який так час доповівли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся). Цар виїшов. — Їхав я,—каже Ох,—кораблем по морю. Виз своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду… Чи ніхто з ваших не знайшов? —Так,—каже цар,—моя дочка знайшла.

Кадр 24

Покликали царівну. Ох як узяв УУ просить, щоб оддала йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й год!

Кадр 25

Тут уже цар уступився. —Оддай, — каже, — дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові. —Що хочете, те я беріть у мене, — каже Ох, — тільки оддайте мені перстень!

Кадр 26

— Ну, коли так, — каже царівна, — то щоб не тобі, ні мені! — та й кинула той перстень на землю.

Кадр 27

Той перстень і розсипався пшоном. А ох, не довго думавши, перекинувся півнем та давай клювать те пшоно. Клював-клював, усе поклював. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, — він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював, у вікно й вилетів геть та й полетів собі…

Кадр 28

А з тієї пшонини та перекинувса парубок — і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за його. — Ні з ким, — каже, — я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Кадр 29

Царь долго морщился: „Як-то за простого парубка оддати свою дочку?!"

Кадр 30

А дєди порадилiся — взяли їх поблагословили та таке весілля справили, що увесь мир скликали! І я там був, мед-вино пив; хоч в роті не було, а по бороді текло — тим вона в мене і побіліла!

Кадр 31

КІНЕШЬ художник Я.Коломійко редактор А.Ширанець Укрінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 4148 1990 р. Ціна 30 коп.