Ох. Часть 1

Кадр 1

Українська народна казка діафільм перший художник п. Коломийко

Кадр 2

Колись-то давно, не за нашої пам’яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, — жив собі убогий чоловік з жінкою, а в них був один один син, та й той не такий, як треба: таке ледащо той однячик удався, що лишенько!

Кадр 3

Уже йому, може, годів із двадцять, а він нічого не робить, а тільки на печі сидить та просиєм пересипається. Як подадуть їсти, то й їсть, а не дадуть, то й так обходиться.

Кадр 4

Батько й мати журяться: — Що вам з тобою, сину, робить, що ти ві до чого не дотепиш? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш!

Кадр 5

Журнались-журнались батько з матiр’ю, а дала мати й каже: —Ти б, старий, його куди оддав, куди найняв, може б, його чужi люди чому навчили.

Кадр 6

Порадились, батько і оддав його у кравецi вчитись. От він там побув див зо три та й утік, заліз на піч — знов просицем пересипається. Батько його вибив добре, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго—втік.

Кадр 7

— Що його робить? Поведу, — каже, — вражого сина в інше царство, може, він відтіла не втече. Взяв його і повів. Аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля.

Кадр 8

Притомилися трохи. А там над стежкою обгорілий пеньок. Батько я подумав: „Саду я, одпочину трохи“. От сідає на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився!

Кадр 9

Тільки це сказав—аж з того пенька—де взявся—вилазить така маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна. —Що тобі,—питає,—чоловiче, треба од мене?

Кадр 10

Чоловік здивувався: „Де воно таке диво взялося?" Та й каже: — Хіба я тебе кликав? Хто ж ти такий? — Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав! Я — лісовий цар Ох.

Кадр 11

— Та то я втомИвся, — каже чоловІк, — та я сказав „Ох!“ — Куди ж ти Ідеш? — пита Ох. — СвІт за очІ! — каже чоловІк. — Веду оцю дитину наймать, — може, його чужІ люди навчать розуму, бо у себе дома — що найму, то я утече.

Кадр 12

— Найми, — каже Ох, — у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його — бери, а не пізнаєш — ще рік служитиме в мене! Погодилися — і пішов чоловік собі додому, а сина повів Ох до себе.

Кадр 13

От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано—все, все. А за найнижчою у Оха мавки—такi зелені, як рута!

Кадр 14

— Ну, сідай же, каже Ох, — наймитку, та попоїсти трохи! Мавки подають йому страву, — і страва зелена. Він попоїв. — Ну, — каже Ох, — піди ж, наймитку, дровень урубай та наноси.

Кадр 15

Наймит пішов, ліг на дрівця й заснув. Ох звелів наносити дров, поклав на них зв’язаного наймита і підпалив. Згорів наймит! Тоді Ох узяв попелящ, за вітром розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу.

Кадр 16

Сприснув її ох живующою водою — наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Кадр 17

Знову звелів Ох наймитові дрова рубати; той знову заснув. Ох наймита спалив, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його встрете, сприснув вуглину живущою водою — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумати, ні згадать, хіба в казці сказать.

Кадр 18

Як вийшов рік, батько йде за сином, Прийшов у той ліс, до того пенька обгорляого, сів та й каже: — Ох! — А чого тобі треба, чоловіче? — питає Ох. — Прийшов, — каже, — за сином.

Кадр 19

— Ну, Ади: як пізнаєш — бери його з собою, а не пізнаєш — ще рік служитиме. Чоловік і пішов за Охом. Приходять до його хати. Ох виніс мірку проса, висипав — позбігалося півнів! — Ну, пізнавай, — каже Ох, — де твій син?

Кадр 20

Чоловік дивився-дивився — всі півні однакові, не пізнав. — Ну, — каже Ох, — іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.

Кадр 21

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. А тот увів його в кошáру — аж там самi барани. Чоловік пізнавав-пізнавав — не пізнав.

Кадр 22

Виходить і третій рік: чоловік знову йде до Оха. Аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла. — Здоров, чоловіче! Куди тебе доля несе? — Доброго здоров’я, діду! Йду до Оха виручать сина.

Кадр 23

І розказав тому білому дідові, як він Оховi оддав у найми свого сина і з якою умовою. — Скажіть мені, дідусю-голубчику, як мені сина вгадати? Бо все-таки, який він не був, — а мій син, своя кров.

Кадр 24

— Слухай же, — каже дід, — як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься: то твій син.

Кадр 25

Подякував чоловік дідові і пішов. Приходить до пенька… Ох вниліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, накликав голубів. —Пізнавай, — каже Ох, — де твій син! Пізнаєш — твій, не пізнаєш — мій.

Кадр 26

От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується. Чоловік і каже: — Ось мій син! — Ну, вгадав! Коли так — бери.

Кадр 27

Взяв, перекинув того голуба — і став з його такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадив дуже, обіймає його, цілує. Раді обидва! — Ходім же, сину, додому.

Кадр 28

Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було, розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже: — Що ж ви тепер, сину, робитимем? Я бідний, і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив!

Кадр 29

—Не журіться, тату. Тут половатимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців, тільки продавайте без ретязя.

Кадр 30

КІНЕЦЬ першого діафільму редактор А Таранецъ Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 4148 1990 р. Ціна 30 коп.