Каменный хозяин. Часть 2

Кадр 1

ЛУКРАЇНКА КАМІННИЙ ГОСПОДАР.

Кадр 2

ЧАСТИНА ДРУГА

Кадр 3

Пещера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан точитъ свою шпагу. Входить Долорес в одъезі ченця.

Кадр 4

Дон Жуан Долорес? Вы? І знов у сій печері… Долорес Я знов прийшла порятувати вас. Дон Жуан Порятувати? Хто ж се вам сказав, що лібито мені рятунку треба? Долорес Сама я знала се. Прочитайте.

Кадр 5

Дон Жуан Декрет від короля... І папська булла... Вжеї прошаються усі злочинии І всі гріхи... Чому? З якої речі?.. І як до вас дістались сі папери?

Кадр 6

Дон Жуан О Долорес! Я розумію. Знов ви наложили на мене довг якийсь. Та вам відомо, що я привик свої довги платити. Колись я вам заставу дав — обручку, тепер готовий виплатить весь довг. ніякій дівчині, ніякій жінці не був я досі винен зраду!

Кадр 7

Долорес Справді? Ви, дон Жуан, нічим не завинили проти жіноцтва? Дон Жуан Ні. Нічим, ніколи. Я кожен раз давав їм все, що лиш вони могли змістити: мрію, коротну хвилю щастя і порів, а більшого з них жадна не зміщала, та іншій і того було надміру.

Кадр 8

Долорес А вы самi могли змiстити бiльше? Платити вам не прийдется сей раз. Вiзьмiть назад сю золоту „заставу“. Дон Жуан Нi, то належить вам з святого права. Долорес Я вже сама до себе не належу. Вже й се видне тiло не мое. Сама душа у сьому тiлi — дим жертовного кадила, що згорае за вашу душу перед богом…

Кадр 9

Дон Жуан. Я ваших слів не можу зрозуміти. Ви мов заколюта кривава жертва, такi в вас очі… Сей декрет, ся була… Ви як їх здобули? Я вас благаю, скажіть мені! Мовчки, не скажете, я можу здумати, що спосіб добування був ганебний, бо чесний покриву не потребує.

Кадр 10

Долорес „Ганебний“… „чесний“… як тепер далеко від мене сі слова… Що ж, я скажу: я за декрет сей тілом заплатила. Дон Жуан Боже! Як же страшно се, Долорес!

Кадр 11

Долорес Я вже нічого не боюсь. Чого мені жахатися про тіло, коли не побоялась я і душу віддати, щоб за буллау заплатити? В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею. Обітницю мовчання, і посту, й бичування дам я Богу. Зректися маю я всього, Жване, І навіть—мрія і спогадів про вас!

Кадр 12

Долорес закрыває раптом обличчя і входить з печери не оглядаючись Дон Жуан Яку я гарну вигартував душу! Станарель Думаєте, пане? …я видав вас ковадлом і клевцем, а ще ніколи не бачив ковалем. Пішла в черниці ваша доля, пане. Дон Жуан Ну, не плещі!.. То тінь моя пішла, зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.

Кадр 13

Оселя командора в Мадриді. Донна Анна у піжамовій сукні скидть замкслившись.

Кадр 14

Дон Жуан безшумно вползъитъ у вікно. Анна Сеньйорe, хто дозволив?.. Я вас прошу, ідіть, лишiть мене!

Кадр 15

Дон Жуан Ох, Анно, сiй очi, колись блискучi, гордi, iскрометнi, тепер оправленi в жалобу темну i погасили всi свої вогнi. Сiя постать була мов буйна хвиля, а теперa подiбна до тiї карпатиди, що держить на собi тягар камiння. Кохана, скинь же з себе той тягар! Розбий камiнну одiж!

Кадр 16

Анна Я не можу... той камінь... він не тільки пригнітає, він душу кам’янить... се найстрашніше... Дон Жуан Ні, ні! Се тільки сон, камінна змора! Я розбуджу тебе вогнем любові! (Анна схиляється йому на плече і проривається риданням).

Кадр 17

Командор (увидаишь і бачить дон Жуана) Ви? Тут? Дон Жуан Я тут, сеньйоре де Мендоза. Прийшов подякувать за веледушність, колись мені показану. Тепер я рівна вам. Либонь, се вам відомо?

Кадр 18

Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою, і вступають в бій.

Кадр 19

Анна Шо ви зробили! Дон Жуан Шо? Я подолав сперечника у чеснім поединку. Анна Сього за поединок не признають,— ви будете покарані за вбивство. Я не хочу з Імениям зрадниці, з печаттю ганьби зриватися у сім гнізді осіннім. Дон Жуан Втікаймо вкупі!

Кадр 20

Анна Ви ума збулися? Ідіть від мене, бо інакше зараз я крик здійму й скажу, що ви хотіли мене збезчестити, зрадецьки вбивши сеньйора де Мендоза. А як ви от зараз підете із сього дому, я всім скажу і всі тому повірять, що тут були розбійники, та й год!

Кадр 21

Д-р Жуан мовчки влізлить вікном. Анна бере з скриньки покреси, вкладає їх у вікно і здіймає голосний крик. Розбій! Розбій! Ратуйте! пробі!

Кадр 22

Кладовщикъ в Мадріді. Анна в глибокій жалобі.

Кадр 23

Дон Жуан Я вас благаю вислухать мене. Для чого вам сi пута добровольнi! Я думав — от уже розбився камiнь, тягар упав, людина ожила! Та нi, ще наче ствердла та камiнна одежа ваша. Дiм ваш — наче вежа пiд час облоги: дверi на замках, а заздрi жалiозi не пропускають нi променя, нi погляду. Ох, Анно! Анно! Хто одмiнив вам душу? Вмирае серце! Я не можу, Анно, з умерлим серцем жити. Порятуйте або добийте!

Кадр 24

Анна Дайте час… я мушу, подумати… Прийдітьте до мене завтра на вечерю. Я вас прийму. І ще гостей покличу. Нам, може, краще бачитись прилюдно…

Кадр 25

Сганарель (выходитъ из каплицы) Шо ж, можна вас поздоровити, пане? (показує на статую командора) А все ж бы вы його не запросили На завтршнюю вечерю. Дон Жуан Бо не просять господаря. Сганарель Приняйми сповiдають. Дон Жуан Ну шо ж, іди i сповiсти його.

Кадр 26

Станарель Пане! Він вам дає відповідь, ще й листовну! Дон Жуан Яку відповідь? Де? Станарель (читає) „Приходь, я жду”. Дон Жуан (після паузи) Ну шо ж, і я, либонь, не без девізи.

Кадр 27

Сэйтанцъ для бенкетів у командоровай оселі. Донна Анна у сэйтлѣ сукні вводить гурт гостей, поважнихъ, гордовитихъ, темно вбраннихъ.

Кадр 28

Анна Прошу сідати, дорогі гості. Ось ваше місце. Дозвольте вам, моє шановне панство, представити сеньйора де Маранья, маркіза де Теноріо. Сеньйоре, прошу сідати. (До слуги) Дай вина сеньйору.

Кадр 29

Старий гранд Чи ви не знаете, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чільнім місці сів? Молодший гранд (похмуро) Не знаю, справді. Анна Своячки любі, вам найкраще знати, як потребує жінка молода поради й захисту в ворожім світі.

Кадр 30

Найстаршій гість Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі Імення де Мендозів. А якби хто Інший завахав своячці нашій держати високо ту честь, — хай знає, що в родині лицарів багато, і всі їх шпаги до послуги дамі.

Кадр 31

Дон Жуан Вона багато шпаг не потребує, поки у мене є одна!

Кадр 32

Найстарший гість Чи вам доволі однієї шпаги для оборони? Він має право се казати? Анна Так! Найстарший гість Мені здається, ми в сім домі зайві.

Кадр 33

Донна Анна і дон Жуан лишаються самі. Дон Жуан От і замкнулася камінна брама! (Гірко, жалко сміється) Як несподівано скінчилась казка! З принцесою і лицар у в’язниці. Анна Чи то ж кінець лихий — собі дістати з принцесою і горду твердиню? Чого ж нам думати, що се в’язниця, а не гніздо — спочин орлиній парт?

Кадр 34

Дон Жуан Мене лякає тільки те, що може зломИти волю. Анна Волі й так немає, П давно забрала вам Долорес. Дон Жуан О, ні! Долорес волі не ламала! Вона за мене душу розп’яла І заколола серце! Анна А для чого? Щоб вам вернути знов громадські пута, колись такі ненависні для вас! Дон Жуан Долорес персня маю вам віддати? Анна Чом ні?

Кадр 35

Дон Жуан Ось мій перстень! Анна Ось мій. А хутко я вам подарю Інакший: щоб печаті прикладати до командорських актів. Я вам здобуду гідність командорську. Бо вже ж обранець мій не стане низько в очах лицарства й двору.

Кадр 36

Як чудно... лицар волi — переймає до рук своїх тяжкий таран камінний, щоб городів і замків добувати... Анна. Жуане, гляньте! от сей бліний плащ, одежа командорська! Се не марне убрання для покраси! Він, мов прапор, єдине коло себе всїх одважних, усїх, що не бояться крiв'ю й слiзьми сполучувать каміння сили й влади.

Кадр 37

Дон Жуан. Анно! Я досі вас не знав. Ви мов не жінка, і чари ваші більші від жіночих! Анна. Приймайте сього плаща. Дон Жуан. Ні, Анно, мені ввижається на ньому кров!

Кадр 38

Анна Се плащ новий, ще й разу не надiтий. А хоч би й так? Хоч би i кров була? З якого часу боiтесь ви кровi? Дон Жуан Се правда, що менi тi боятись? Чому менi не взять сього плаща? Адже ж я цiлий спадок забираю. Вже ж я господар буду сьому дому!

Кадр 39

О, як ви се сказали по-новому! Я прагну швидше вас таким побачити, яким ви стати маєте навік! Яка величність! Гляньте у свічадо!

Кадр 40

Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує. Анна Чого ви? Дон Жуан Він!... його обличчя! Анна Сором! Що вам привиділось? Погляньте ще. Не можна так уяві попускати.

Кадр 41

Дон Жуан Де я? мене нема... се він... камiанний!

Кадр 42

В снідада виризнається постать командора. Важною камінною ходою він іде просто до дон Жуана. Лівшею ставить Анну на коліна, а правицею кладе на серце дон Жуана. Дон Жуан застигає, Анна скрикує і падає низьма до ніг командорова.

Кадр 43

малюнки О.Костюченка