Бонго

Кадр 1

За казкою Уолта Діснея. Переказав Віталій Коротч.

Кадр 2

Автор цієї казки, Уолт Дисней (1901—1966),—відомий американський кінорежисер і художник. Чарівний світ його казок—світ, де добро завжди перемагає зло, а дружба сильніша за підступи ворогів.

Кадр 3

Бонго-цирковий ведмедик, гарненький і моторний, найсимпатичніший з усіх ведмежат, що будь-коли виступали на цирковій арені.

Кадр 4

Малi й великі барабани хором торохкотіли. На всю мiсць своїх мiдних горлянок ревали сурми—сигнал для Бонго. Всi прожектори своїми пальцями вказували на край циркового намегу—i раптом…

Кадр 5

Бонго викучувався на блискучому одноколісному велосипеді, що світився кожною спицею в морі світла. Так починався виступ.

Кадр 6

Чого тільки не робив маленький артист! Показывав фокуси, вправно гойдався на найвищій з трапецій, ходив по канату, здіймався аж до вершечка циркового шатра.

Кадр 7

І коли відважний ведмедик опинився так високо, що декому із глядачів наморочилося в голові, він сідав на блискучий велосипед і спускався по канату вниз.

Кадр 8

—Ура, Бонго! — гукали глядачі. —Так, він найкращий з артистів—зірка всієї вистави! І справді, Бонго був королем цирку, господарем циркової програми.

Кадр 9

Та зрештою виступ закінчувався, ведмедик зникав із прожекторного сяйва. І тоді довкола його шиї защіплювався залізний нашийник. Малого артиста вели до клітки.

Кадр 10

Зловісно бряжчав залізний ланцюг, сталеві двері зачинялися, їх замкнули великим ключем. Славетний Бонго ставав звичайнісіньким ведмежатком, що сидить, бідолашне, у клітці.

Кадр 11

Годували провідного актора лише найліпшими, найдобрішими ведмежими стравами. У нього завжди була свіжа вода для пиття. Його купали і чесали, пестили і стригли, одне слово — ведмедик завжди виглядав, як лялечка.

Кадр 12

Але що йому з того, коли він жив у клітці, як раб! І часом, коли він дрімав, запалющивши очі, в його пам’яті виринала незрядна згадка про рідні дрімучі ліси, а голос птиці кликали його: — Бонго, Бонго, агов, Бонго!

Кадр 13

Одного дня голос той зайшов ведмедикові просто в душу. Це було під час чергового переїзду. Він ходив і ходив, зазираючи в усі закутки маленької своєї квартири. Нарешті наважився й, підступивши до дверей, обережно посмикав засув. Двері відчинилися.

Кадр 14

Бонго митто скучив на свій маленькій велосипед з одним колесом, вистрибнув з вагона 1, покрутивши педалі, помчав униз з масиву. За хвилинку поїзд зник з очей. Бонго опинився на волі!

Кадр 15

Все було,як у давній мрії, як у сто раз баченних снах. І все ж таки Бонго роздивлявся навколо з незвичким здивуванням: адже це вперше в своєму житті він узрів широкий світ!

Кадр 16

Ну хіба ж він уявляв собі, сидячи в клітці, що можуть бути такі високі дерева—вищі за цирковий намет, а квіти—в тисячу разів красіші і яскравіші за надувні кульки. Свіже повітря пахло краще, ніж смажена кукурузда або фісташки. Ліс виявився дивовижно гарним.

Кадр 17

Настрій у ведмежати був пречудовий. Йому хотілося бігати і стрибати, перекидатися на моріжку, пирхаючи і муркочучи в насолоді. Немає нічого дивного, що йому закортіло видряпатися на дерево.

Кадр 18

Неважно здогадатися, що сталося!

Кадр 19

А з дерев пролунав дружний регіт — гілки було заповнено пір’ястою та пухнастою публікою, що сприйняла виступ Бонго так само безпосередньо, як глядачі в цирку.

Кадр 20

— Добрий день,— сказав колишній актор, ніяковіючи.— Я хочу з вами подружитися…

Кадр 21

Звірятка довго гралися з ведмежатком. Але потроху лісова малеча пострибала й полетіла до своїх нір, гнізд та барлогів. Усі прощалися з Бонго до ранку, і врешті він залишнився сам.

Кадр 22

Сонце сховалося за коричневі спини дерев. По темному оксамиту неба розсипалися сяйні крапки зірок. Навколо лягала, обіймаючи все, сонна тиша лісів. Бонго лаштувався до сну – він таки добряче втомився за цей незвичний день.

Кадр 23

Та виспитася ведмежаті не вдалося. Він дивився на небо, де зорі зникали одна за одною. Врешті їх зовсім позатуляли чорні грозові хмари. З чорнильної чорноти, що лежала довкола, раптом заблиснуло жовте світло й сердите загуркітїв грім. Холодний рясний дощ полився на бідного Боню.

Кадр 24

Та дощ ущух так само раптово, як і почався. Підморгуючи по-дружньому, виниктився золотий місяць і засяяв з високости. Бонго ще трохи подивився на небо і заснув.

Кадр 25

Наступного дня ведмежа забрело до маленького лісового ставка. Сонячні зайчики стрибали по плесу, невловимі, як рибки. Бояго звів очі. Просто перед собою він побачив інше ведмежа. Це була Лулабелла.

Кадр 26

Вперше в життi Бонго має товариша для Ігорi! Збулися найщасливiшi сни: ведмежа з подругою бiгало та пустувало в справжньому лiсi. Про небезпеку не хотiлося й думати. А тим часом вона була поруч.

Кадр 27

Карколом, найбільший і найлютіший ведмідь тутешніх лісів, наближався до галявини, де бавились ведмежата. Бояго побачив його аж тоді, коли велетенська постать затулила сонце і схилилась над ним, маленьким лісовим новосельцем.

Кадр 28

Карколом не любив правити теревені. Він вишкріб свої страшилки і без попередження вдарив навідліг лапою. Бонго покотився, як грудка. Карколом зробив крок уперед, щоб ударити ще раз.

Кадр 29

Але Лулабелла, нова подруга Бонго, стала між ними. Вона підійшла до ведмежати впритул і з вияском заліпила Бонго добриячого лапаса. Тут не могло бути ніякої помилки, тим більше, що ведмежа, з яким він так хотів приятелювати, ляснуло його ще раз – по другій щоці.

Кадр 30

Серце в Бонго наче розбилося. Він повернувся і повільно погледів. Йому було байдуже до всього на світі. Звідки ж він міг знати, що коли один ведмідь уподобав іншого, то, замість говорити про це, дає йому ляпаса? Чим дужче уподобав, тим сильнішого ляпаса!

Кадр 31

Хтось роззублено зітхає, коли каже: „Я кохаю… Ти мені подобаєшся дуже!..“ Але лилася часами можливість спинити те ж саме — ближче по моці мене, мій друже! Бонго Іхав, заглиблюючись в лісові хащі, пригломшений та розгублений. Раптом з сусідньої галявини донеслося важке тупотіння і голоси, що муркотіли якусь пісню.

Кадр 32

—Я подобаюсь Лулабелл!! Ми я надалі з нею дружитимемо!— закричав Бонго. Він не втримався, вистрибнув на галявину, де його подруга танцювала з Карколомом, і відважив їй доброго лаяса— з усієї сили.

Кадр 33

Ведмідь-велетень розгнівався. Він не мав ніяковіського бажання дивитися, як чуже ведмежа приятелює з його знайомою та ще й заважає йому танцювати. Він нахилив голову, форкнув і погнався за Бонго, виламуючи дерева та збуряючи їх навздогін ведмежатi.

Кадр 34

Вони зіткнулися на самісінькому краєчку скелі, над урвищем — тікати більше не було куди. Бонго прийняв бій. Ніхто не міг подумати, що ведмежа вчинить такий опір страшному володареві пущ.

Кадр 35

Дорослі ведмеді стояли внизу, тремтіли з переляку й слухали, як на краєчку урвища з ревом качалиця, дряпалися, кусалися та боролися ті двое — Бонго і Карколом.

Кадр 36

Сталося те, чого ніхто не міг передбачити. Краєчок скелі захитався під біляцями, і раптом обидва шубовснули в швидку річку.

Кадр 37

Звісно, всі зраділи, що Карколом більше не з’явиться у лісі — доволі він тут накоїв лихого. Але де ж Бонго? Ведмеді сумно похитали головами і посмутіли. Всім дуже припав до вподоби хоробрий новоприбулець.

Кадр 38

Але зачекайте! На берег річки видрапалося мале мокрюще ведмежа в циркову брилінку, зсунутому на потилицю. То був Бонго, втомилений Бонго, щасливе і горде ведмежа.

Кадр 39

—Яке тут чудове життє! Віднині я, Бонго, не циркач, а лісовий ведмідь! І нові друзі привітати його щирою усмішкою.

Кадр 40

РЕДАКТОР Л. КОРВВАЛЬСЬКА ХУДОЖНИК М. ДРАЙЦУН Укркінохроніка. Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 3955 1959 р. Ціна 30 коп.