Златовласка. Часть 1

Кадр 1

Карел Яромир Ербен ЗЛOTОВОЛОСКА ДІАФІЛЬМ I Малєнкіu Олексіu Кохана

Кадр 2

Був собі король. Та вже такий гордий! А все тому, що розумів мову звірів і пташок. Ось послухайте, як він того навчився.

Кадр 3

Прийшла якось до нього бабуся і принесла дивну рибину — схожу на змію. —Як з’їси цю рибину, — каже до короля, — розумітимеш, що кожний звір та пташка скаже.

Кадр 4

Король дуже зрадів, що вмітиме таке, чого ніхто з людей не вміє. Заплатив старій добре і забрав рибину.

Кадр 5

Не гаючи часу, наказав своєму служникови Ірникові засмажити її на обід. — Та гляди мені, коли хоч на язик сам візьмеш — головою заплатиш! — каже.

Кадр 6

Іржик дивом здивувався: чому це король так суворо заборонив ту рибину куштувати? Але який би то кухар не покуштував того, що він готує? Коли рибина засмажилась, Іржик узяв трішечки та й з’їв.

Кадр 7

Ноли це чує — щось бринить над вухом: — І нам дай! І нам дай! Глянув туди-сюди… Але побачив лише кілька мух, що літали по кухні.

Кадр 8

Я знов щось — тепер уже надворі — як гукне таким дивним голосом: — Куди підемо? Куди підемо? — До мірошника в ячмінь! До мірошника в ячмінь! Виглянув у вікно — аж то гусак із своїм табуном радиться.

Кадр 9

— Ага! — каже сам до себе хлопець. — Тепер я знаю, що воно за рибина! Одщипнув іще шматочок, з’їв, а тоді й поніс рибину до короля.

Кадр 10

По обіді схотілось його величності прогулятись. Звелів Іржикові сідлати коней. Їдуть вони в зеленому лузі. Король попереду, а Іржик позаду.

Кадр 11

— Його-го, я б оце через гори перескакував, так мені легко! — каже Іржиків кінь. — І я б скакав, — відказує королівський, — коли б не старе луб’я віз. Скочу, а воно впаде та й скрутить собі в’язи! — Нехай собі! — каже Іржиків кінь. — Замість старого носитимеш молодого.

Кадр 12

Іржик слухав-слухав та й не втерпів — засміявся нишком, щоб король не почув. Але й король добре розумів, про що в коней розмова. Оглянувся, бачить — Іржик усміхається. Розлютився король. Повернув коня та й гайда додому — ану ж коні ще щось таке скажуть.

Кадр 13

Як приїхали до замку, король звелів Іржикові налити йому келих вина.

Кадр 14

— Ноли хоч краплину не діллеш чи переллеш, то смерть тобі! Іржик узяв келих і наливає вино. Аж тут де не взялись — влетіли у вікно дві пташки, одна тікає, а друга доганяє. У першої в дзьобі — три золоті волосини.

Кадр 15

— Віддай, то мої! — кричить та, що доганяє. — Мої! Я перша вхопила! — А я перша побачила, як вони впали, коли Злотоволоска чесалася! — Дай мені хоч дві. Б’ються між собою, аж пір’я летить.

Кадр 16

Лишилось у кожної в дзьобі по одній-одненькій волосинці. Третя ж упала на підлогу й тихсенько дзенькнула, мов дзвіночок. А Іржик почув, оглянувся та й розлив вино.

Кадр 17

— Ну, прощайся з світом! — гукнув король. — Хіба що здобудеш золотоносу дівчину й приведеш мені за дружину,—то помилую тебе.

Кадр 18

Що мав бідолашний Іржик діяти? Коли не хотів із світом прощатись, мусив їхати золотоволосу дівчину шукати. Осідлав коня та й подався, куди очі дивилися.

Кадр 19

От приїхав він до чорного лісу. А під лісом кущ горить. Під кущем ималий мурашник, і на нього іскри так і сиплються.

Кадр 20

Лишенько мурахам! Метушаться туди-сюди, не знають, як порятувати біленькі подушечки, з яких мурашині дітки мали бути.

Кадр 21

—Ой, допоможи нам, Іржику, допоможи!—закричали всі мурашки жалібно.—Бо згоримо ми, і діточки наші світу не побачать. Іржик мерщій зіскочив з коня і погасив полум’я.

Кадр 22

— Спасибо! — кажуть мурахи. — Як доведеться тобі скрутно, згадай про нас, ми тобі в пригоді станемо.

Кадр 23

От іде хлопець лісом. Під’їжджає до високої ялини, коли чує— так малібно каркають малі вороненята. —Ой, допоможи нам, Іржику, допоможи!— плачуть.— Наші мама й тато полетіли десь, а ми так истоньки хочемо.

Кадр 24

Іржик зіскочив з коня, подумав-подумав, а тоді взяв меча та й забив коня, щоб малим сиротам було що їсти.

Кадр 25

— Ну, — кажуть вони, — як доведеться тобі скрутно, згадай про нас — ми тобі в пригоді станемо!

Кадр 26

От подався Іржик далі пішки. Довго йшов, а коли вийшов з лісу, побачив перед собою широчезне море. На березі того моря сперечалося двоє рибалок.

Кадр 27

Впіймалася їм у сітку велика золота рибина, і кожний хотів забрати її собі. — Це моя сіть, то й риба моя, — каже один. А другий: — Мало б тобі користі з твоєї сіті, якби не я та не мій човек!

Кадр 28

—Я вас помирю, — каже їм Ірник. — Продайте мені цю рибину. А гроші поділите порівну. Та й віддав їм усі гроші, що дістав від короля на дорогу.

Кадр 29

Випустив Іржик рибину в море. Весело пірнула вона в воду, а тоді висунула голову й каже: —Коли доведеться тобі скрутно, згадай мене! Та й зникла.

Кадр 30

От стали рибалки допитуватись, куди Ірник іде. Почувши про Злотоволоску, вони зраділи, що можуть віддячити Ірникові за те, що він їх помирив. — Та це ж дочка нашого короля. Живе вона в кришталевому замку он на тому острові. Ноли розвидяться, Злотоволоска чеше свою золоту косу, від неї сяйво іде по небу й по морю.

Кадр 31

Рибалки самі й перевезли Іржика на той острів. —Гляди, вибирай там як слід: у короля дванадцять дочок, та лише в однієї коси золоті! А вибирати буде не просто.

Кадр 32

Кінець першого діафільму Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 3883 ІХ. 1989 р. Ціна 30 коп. Сканирование и обработка Виктора Ильичёва. 2019