Златовласка. Часть 2

Кадр 1

Карел Яромир Ербен ЗЛАТОВОЛОСКА ДІАФІЛЬМ II Малєньки Олексія Кохана

Кадр 2

І пішов Іржик до кришталевого замку просити короля, щоб віддав свою золотокосу дочку за дружину заморському королю.

Кадр 3

— Добре, — каже король, — віддам за твого короля Злотоволоску, але спершу заслужи. Виконаєш три роботи, що я загадаю. А тим часом спочивай собі до завтра.

Кадр 4

Другого дня король каже: — У моєї Злотоволоски порвалася нитка перлового намиста, і перлини розсипались на зеленій луці. Ото ті перлини мусиш зібрати, всі до одної.

Кадр 5

Пішов Іржик на ту луку. А лука широка-преширока. Іржик шукав з ранку до півдня, та ніде ані перлиночки не вглядів. — Ех, якби оце сходи моїх мурашок, — каже, — вони б мені у пригоди стали!

Кадр 6

Тільки сказав — коли де не взлялися мурашки, та так багато, аж кишить. Назносили йому цілу купку перлин. А він сидить та на ниточку їх ниже.

Кадр 7

Уже хотів був зав’язати ниточку, коли придибала ще одна кривенька мурашечка, що збулася ніжки на тій пожежі під лісом, та й гукає: —Постривай, Іржику, не зав’язуй, ось іще одна перлинка!

Кадр 8

Як приніс хлопець до замку те намисто, перелічив король перлини—усі є до однієї. —Ну,—каже,—що роботу ти добре зробив. А тепер знайди перстень, який моя Злотоволоска в морі згубила.

Кадр 9

Сумний-невеселий ходить Іржик по березі моря. Дивився, дивився, а море глибоке — дна не видно. — Ех, якби, на моє щастя, та була тут золота рибина, вона б мені у пригоди стала!

Кадр 10

Аж бачить — щось у морі блиснуло, і випливла золота рибина. —Та ось же я, — каже. — Яка в тебе скрута? —Треба мені в морі знайти перстень золотий, а я й дна не бачу. —Почекай тут трохи, то я тобі його принесу.

Кадр 11

Не довго й чекав Іржик, як ось виринула золота рибина з глибини морської—принесла йому щуку з перснем на плавці.

Кадр 12

Король знов похвалив Іржика, що добре зробив і цю роботу. Та втретє загадує: — Здобудь іще для моєї Злотоволоски живої й мертвої води.

Кадр 13

Подався Іржик знову, де очі дивилися, а ноги несли, бо не знав, куди йому по ту воду рушати. Ішов, ішов… Дістався до чорного лісу. — От якби оце мої вороненята, то вони б мені, певно, в пригоді стали.

Кадр 14

Коли в нього над головою щось тільки шелесть — і де не взялися — летять два ворони. Розказав Іржик про свою скрту. — Почекай трохи, то ми тобі принесемо.

Кадр 15

І за недовгу часинку несуть Іржикові кожний дзбаночок води, один — живої, другий — мертвої.

Кадр 16

Зрадів хлопець, що йому так пощастило, і подався чимскоріш до замку. Край лісу побачив густо заплетену між двох дерев павутину, а посеред неї — великого павука і мертву муху.

Кадр 17

Узяв Іржик та й покрив павука мертвою водою, муху — живою. Павик так і впав додолу мертвий, а муха виборсалась із павутини й полетіла собі. — Щастя твоє, — каже, — Іржику, що ти мене оживив. Без мене б ти навряд чи відгадав, котра з дванадцяти королівських дочок — Злотоволоска.

Кадр 18

Як довідався король, що Іржик виконав і цю роботу, — повів його у великий покій. Там сиділо дванадцять прегарних дівчат, одна в одну. І в кожної на голові хустина, довга, аж до самого долу. —Оце мої дочки, — каже король. —Вибирай, яка з них має золоте волосся.

Кадр 19

Страх узяв Іржинка, не знає парубок, що й робити. Коли чує — щось тихсенько бринить йому над вухом: — Дз… дз… дз… Іди круг столу, а я покажу, котра — Злотоволоска. То була муха, яку Іржик осивив у чорному лісі.

Кадр 20

Полетіла попереду і бринить: — Це не вона, це не вона, і це не вона… Аж оце Злотоволоска! — Оціо, — скрикнув Іржик з радощів, — давайте мені дівчину! — Угадав! — каже король.

Кадр 21

А дівчина звелась від столу, скинула хустину, і золоті коси, мов ясні потічки, так і попливли додолу. І стало від них так ясно, мов від сонечка.

Кадр 22

Дав король дочці, як і годиться, посаг, та й повів її парубок своєю королю за наречену.

Кадр 23

Старий король як побачив Злотоволоску, аж підскочив з радощів. Зараз же звелів: готуватися до весілля.

Кадр 24

А Іржикові каже: — Хотів я був за твій непослух повісити тебе гайворонам на втіху. Та за те, що добре мені послужнив, звело зітнути тобі голову і з почестями поховати.

Кадр 25

От як стратили Іржинка, Злотоволоска й просить короля, щоб подарував їй того неживого служника. І не зміг король відмовити своїй золотокосій нареченій. Віддав їй Іржикове тіло.

Кадр 26

Злотоволоска ж покропила його живою водою, Іржик розплющив очі і встав — жвавий, як олень, а молодий та красний, мов той місяць. — Ох, як міцно я спав! — каже.

Кадр 27

Як угледів король, що Іржик ожив та ще й таким зробився красенем,—то й собі схотів помолодіти. Звелів, щоб і йому зітнули голову, а тоді покрили живою водою.

Кадр 28

Але хоч скільки кропили, хоч як заходили, а король не оживав... Може б, і досі кропили, та не стало живої води...

Кадр 29

А Іркинка вибрали за короля — він-бо усіх наймудріший — розуміє навіть, що пташки й звірята кажуть! Злотоволоска стала королевою. І все у них було добре.

Кадр 30

КІНЕЦЬ Редактор Т. Сухоставська Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 3883 IX. 1989 р. Ціна 30 коп.