Троянский конь

Кадр 1

ТРОЯНСКИЙ КІНЬ

Кадр 2

Минав ужo десятий рік війни, але священна Троя стояла неодхитно. Даремно ахеїці та їхні спільники схилялися взяти її приступом. Як розбурхані хвилі, накочувалися вони на місто і, наче ті хвилі, відступали щоразу назад.

Кадр 3

Але те, чого не вдіяли сила і мужністіь, здолала підступна хитрість. Не могла Афіна Паллада, безсмертна войовниця, бачити, що ненависна їй Троя досі не впала, тож навчила вона наймудрішого ахейського вождя Одіссея, що далі робити.

Кадр 4

Коли зійшлися ахейські вожді на раду, Одіссей промовив і своє слово: —Троба збудувати величезного дерев’яного коня. Всередині в ньому хай сховаються найвідважніші герої, а решта спалять наш табір, посідають на кораблі й відплинуть неначе додому.

Кадр 5

— Насправді ж вони сховаються за островом Тенедосом у тихій затоці. А до троянців ми пошлемо надійну людину; хай скаже, будівництво дерев’яний кінь — жертва всемогутнім богам, щоб дарували нам щасливе повернення. Троянці повірять і втягнуть коня до міста.

Кадр 6

Сподобався ахейським вождям цей хитрий задум. Споруджувати дерев’яного коня доручили найкращому майстрові — Епею, а допомагало йому багато молодих воїнів.

Кадр 7

Швидко з’явися той кінь, величезний, наче гора, і здалеку видний. Хто ж із сміливців сховається в ньому? Та охочих виявилося стільки, що довелося тягти мереж.

Кадр 8

І от у ничій темряві в середину дерев’яного коня повилізли могутні герої: хитромудрий Одіссей; ясночолий Менелай, видатний майстер Епей, думкий Діoмед і ще багато воїнів. Наймолодший серед них був Ахіллів син Неоптолем, гарячий, неостримний юнак.

Кадр 9

Тільки-но з темних глибин океану почало сходити сонце, як троянські дозори, що чатували на високому мурі, побачили диво: від берега один по одному відпливали чорнобокі ахейські кораблі, і легкий вітерець напнав білі вітрила.

Кадр 10

Ця новина швидко облетіла всю Трою. Збуджені троянці розчинили міську браму й побігли до берега. Здивовано розглядались вони довкола — весь табір зруйновано, намети попалено, скир’я безлюдно, порожньо.

Кадр 11

А що ото за споруда? Якийсь величезний дерев’яний кінь! Збентежені троянці цілком обступили дерев’яне диво, кожному хотілося зблизька глянути на коня.

Кадр 12

Тим часом до берега поспішав із своїми синами Аполлонія жрець — Лаокоон. Ще здалеку він став гучно кричати: — Невже хтось повірив, що вороги насправді забралися звідси? Хіба ви ви не знаєте, на які хитрощі й підступи вони здатні? Може, в дерев’яному коні сидять озброєні воїни? Бійтеся данайців, навіть тих, що приносять дари!

Кадр 13

По тих словах Лаокоон схопив важкий спис і думою рукою метнув у коня. Спис застряг у дерев’яному череві, затремтіла споруда, розлігся гуркіт, і наче мідь забряжчала.

Кадр 14

Ам тут їздалону залунали вигуки й галас: пастухи вели з долини ахеяця, що добровільно здався в полон. Це був молодий воїн, якого ахеяці навмисне лишили на узбережжі, і тепер він чинив там, як навчив його Одіссей.

Кадр 15

Звідусіль збігалися воїни глянути на полоненого ворога й поглузувати з нього. А він, безборонний, із міцно зв’язаними руками, з заплаканими очима, стояв перед царем Пріамом: — Ахеїці мене покинули, а тепер і троянці жадають моєї крові!

Кадр 16

Той плач розчулив натовп. Пріам звелів юнакові розповісти про себе. — Але кажи тільки правду, — похмуро зауважив цар.

Кадр 17

—Звати мене Сіпон, роду я небагатого. Ніколи я не крився, що не хочу воювати, завжди мрія вникайшвидше повернутися до рідного Аргосу. За це мене і не злюбили вожді, а найдужче — нещасний Одіссей. Він тільки я чекав нагоди позбутися мене.

Кадр 18

— Ахеїйці нарешті потомилися воювати і задумали вертати додому. Та на заваді їм стали вітри й буревії. Тоді віщун Калхант оказав, що треба принести в жертву морським богам людину. І лихий Одіссей назвав моє ім’я.

Кадр 19

— Моно зв’язали і мали вдосвіта вбити. Та я порвав пута і в темряві втік, уско ніч переховуючись у густім очереті. Тепер мені, мабуть, ніколи не побачити милої батьківщини, дітей, старого батька.

Кадр 20

Зворушений тими словами, цар Пріам звелів розв’язати полоненому руки і ласкаво мовив до нього: — Забудь про своїх кривдників, віднині ти житимеш з нами. Та поясни нам: навіщо ахейці збудували дерев’яного коня?

Кадр 21

—То дарунок Афіні Палладі,—сказав юнак.—Коня навісне зробили такого завбільшки, щоб ви не змогли втягти його крізь міську браму. Адже якби дерев’яний кінь опинився всередині Трої, то могутя Афіна Паллада стала б вашою опікункою у війні.

Кадр 22

Повірили троянці підступному Сінонові. Повірили ті, кого не здолали ні десять років війни, ні криваві рани, ні загибель вождів, родичів, друзів.

Кадр 23

Раптом усі обернулись до моря. Від острова Тенедоса пливли до берега два здоровенних змії. Раз у раз вони підводили голови з червоними, наче кривавими, гребенями, вигинаючи дужі хребти і хвости.

Кадр 24

Настрахані люди кинулися врозіти, та змії на них не зважали. Вони позвали просто до мертовника, до Лаокоон із двома синами ладнався принести жертву безсмертним богам.

Кадр 25

Зші миттю обвилли стрункi хлоп’ячi тiла i стали їх душити. Нинуся Лаокоон мерщiй боронити синів, та змії обвилли i його.

Кадр 26

Даремно мрець, упершись думними ногами в землю, силкувався розсунути ті слизькі, але наче залізні обійми, — вони стискали його додали думче. А сини вже геть знемогли.

Кадр 27

Тоді закричав Лаокоон, і нелюдський крик здійнявся до самого неба. Та незабаром все стихло. Обидва змії кинули мертвих і поповзли геть, до храму Афіни Паллади. Там вони і сховалися під круглим щитом, біля підніжжя статуї грізної богині.

Кадр 28

— То кара! — почулися голоси.— Кара Лаокоонові за те, що насмілився кинути спис у коня, подарованого Афіні Палладі. Треба якнайшвидше втягти того коня до міста, щоб грізна богиня зласкавилася.

Кадр 29

Не довго думавши, троянці заходилися руйнувати міський мур і приляглі будинки, щоб втягти коня у місто. Інші підвели йому під ноги котки, і нарешті гуртом його подумали.

Кадр 30

У проломі міського муру кінь чотири рази застрягав, і щоразу в ньому глухо і грізно брянкала зброя. Та збуджені тронці нічого не чули. Вони протягли дерев’яного велетня аж до акрополя і там уставили.

Кадр 31

Нараз із царського палацу вибігла, наче сама не своя, віща Кассандра, Пріамова дочка. Вона стала благати троянців: — Схаменіться, люди! Через вас упаде Троя!

Кадр 32

Та віцій Кассандрі ніхто не вірив. Усі гучно веселились і святкували кінець довголітній війні.

Кадр 33

А в дерев’яному коні причаїлись всеякы герої. Найбільша небезпека для них уже наче минула. Вони чули веселі вигуки, музику й сліпи.

Кадр 34

Аж тут знадвору почувся ласкавий жіночий голос, який кликав на ймення ахейського героя, що сидів у дерев’яному коні. — Це моя дружина! — здивувався той. Але ту ж мить Одіссей затулив йому рукою вуста.

Кадр 35

Тоді озвалася дружина іншого героя, потім — ще іншого, та всі ахейці мовчали, стискаючи в руках зброю. Ніхто не міг збагнути, звідки взялися тут, у Трої, їхні дружини. Тільки мудрий Одіссей розумів, що то якісь підступні вороги.

Кадр 36

Сонце заишло, і швидко постуніло. Поволі стихали музика й гамір. Сп’янілі від радості й вина троянці розходилися по домівках, а дехто вже спав просто неба, примостившись на вулиці чи на майдані.

Кадр 37

А в цей час від острова Тенедоса відпливали до Трої чорнобокі кораблі з ахеїським військом, готовим до бою.

Кадр 38

Зненацька на передньому судні блиснув покривий вогонь. То був умовний сигнал для Сінона.

Кадр 39

Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті вогонь, він побіг до дерев'яного коня, подав знак ахейцям, що сиділи в ньому, і відчинили замасковані дверцята.

Кадр 40

А незабаром знялися в небо криваві спалахи пожем, і в яскравому світлі заграли було видно, як крізь пролом у міському мурі вривається до міста ахейське військо.

Кадр 41

Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священої Трої…

Кадр 42

Художник А. БАЗИЛЕВИЧ Редактор Т. ПРУДНИКОВА Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Міністерство культури УРСР № 414 1990 р. Ціна 30 коп.