Щелкунчик и Мышиный король. Часть 1

Кадр 1

Е.М. Гофман ЛУСКУНЧИК Илиашииій король Художник Л. Сильваши

Кадр 2

Напередодні Нового року дітям радника медицини Штальбаума не дозволили заходити до зали. Фріц і Марі сиділи в маленькій кімнаті і вигадували, що саме на цей раз змайстрував для них друг їхньої сім’ї майстер Дросельмаєр.

Кадр 3

Фріц сказав, що то буде фортеця, в якій маршируватимуть чудовi солдати, або гнідий кінь і гусари. Марі мріяла про гарний садок з великим озером, де плавають і співають чарівних пісень білі лебеді.

Кадр 4

Парештi дверi до зали вiдчинилися. Велика ялинка, рясно обвiшана золотими й срiбними яблуками, яскраво сяяла. На кожнiй її гiллячцi висiли мигдалевi горiхи, барвистi цукерки та iншi ласощi. А навколо чого тiльки не було! I все яскрiло, мiнялося рiзними кольорами.

Кадр 5

БІЛЯ ялинки Фрід побачив ескадрон гусарів, одягнутих у чудовІ червонІ мундири, шитІ золотом. УсІ мали срібну зброю й сиділи на білих конах.

Кадр 6

Коли хлопчик забрав своїх гусарів, на видноті опинився малень–кий чоловічок. Хоч був він не дуже вродливий, але під дерев’яним плащем мав ошатний костюм. А ясно-зелені очі світилися ласкою і привітністю.

Кадр 7

— Ох! — вигукнула Марі,— а хто це стоїть під ялинкою? Батько обережно взяв чоловічка, підняв угору його дерев’яний плащ і звелів Марі покласти йому в рот горіха. Лусь! І на долоні у дівчинки опинилося солодке зернятко. Тут усі зрозуміли, що цікавий чоловічок походив з роду Лускунчиків.

Кадр 8

Час минав, уже було недалеко до півночі. Марі влаштовувала житло для своїх ляльок у шухлядці, а Фріц розквартирував там війська.

Кадр 9

Коли всі пішли відпочивати, Марі залишилась одна зі своїми іграшками. Вона вже хотіла піти спати, коли за шафою щось почало тихо шелестіти.

Кадр 10

Раптом вона побачила, як на підлозі біля самісіньких її ніг утворилась дірка і з неї вигулькнуло сім мишачих голів у блискучих коронах, а потім з’явилась величезна миша.

Кадр 11

Майже непритомна від жаху, Марі хитнулась назад, і шибка в дверцятах шафи розлетілася в друзки. Озирнувшись, дівчинка побачила, що на полиці з іграшками панує якийсь шарварок. Ляльки бігали, метушилися, вимахували ручками.

Кадр 12

А її любий Лускунчик підхопився, витяг шабельку, махнув нею і крикнув: — Любі мої друзі! Чи ви станете зі мною в тяжкій боротьбі?

Кадр 13

Тільки-но Лускунчик стрибнув додолу, як зчинився писк і вереск. Під великим столом причаїлася сила-силенна мишей на чолі зі своїм огидним семиголовим королем. — Бий тривогу, барабанщику!—гукнув Лускунчик.

Кадр 14

Барабанщик миттю почав бити тривогу. Марі побачила, що всі коробки, в яких Фріц розквартирував своїх солдатів, раптом повідкривилися, і солдати почали вилазити з них і шикуватися у рівні лави. Лускунчик переходив від загону до загону і словом запалював їх до бою.

Кадр 15

Раптом все загуркотіло, загриміло, над полем бою знялася хмара куряви. Обидві армії блилися завзято й відчайдушно.

Кадр 16

Тепер йому загрожувала величезна небезпека. Двое ворогів схопили його за дерев’яний плащ, і до нього, переможно запищавши, підскочив Мишачий король.

Кадр 17

Під час запеклого бою з-під комода тихенько вискочила мишача кавалерія і, люто запищавши, кинулась на ліве крило Лускунчиково військо. Бідолашний Лускунчик опинився зі жменькою солдатів біля шафи.

Кадр 18

Марi більше не могла стримуватись. —О мій бідний Лускунчику!—вигукнула вона і, схопивши свого черевичка, щосили шпурнула його в найгустішу купу мишей, просто в їхнього короля, а тоді знепритомніла і впала додолу.

Кадр 19

Коли Марі прокинулася, то побачила, що лежить у своєму ліжечку. Біля неї сиділи мама й Фріц, а поруч стояв майстер Дрозельмаєр. — Що це тут усі ляльки порозкидані?— спитала мама.

Кадр 20

— Ох, мамусю, це сліди великої битви між ляльками й мишами, — сказала Марі й розповіла про все, що сталося.

Кадр 21

—Після того, що тут сталося, —мовив Дроссельмаєр,—я розкажу вам казку про принцесу Пірліпат, відьму Мишільду і вправного годинникаря. І він почав так…

Кадр 22

Жили-були король з королевою, і народилася у них малесенька донечка, яку назвали принцесою Пірліпат. Личко її було, як троянда, очі, як крапля небесної блакиті, і золотаві кучері.

Кадр 23

Одного разу до двору короля з’їхалося багато могутніх королів та принців, і почалися веселі розваги. Король наказав готувати великий бенкет. На такий випадок він попросив королеву насмажити ковбас, бо краще за неї ніхто не міг цього зробити.

Кадр 24

До кухні принесли великого золотого казана, королева обв’язалася візерунчастим фартухом, і незабаром від казана пішов смачний запах ковбасного навару.

Кадр 25

Але тільки почало смажитись сало, як звідкись почувся тонесенький голосок: „Дай і мені смаженинки, сестро! Я теж хочу поласувати, бо я також королева“.

Кадр 26

Королева знала, що то був голос володарки країни Мишачини пані Мишльди, яка ввз кала себе родичкою королівської сім’ї. Королева була добра жінка і хоч не визнавала пані Мишльди своєю сестрою, проте в такій святковий день пригостила її від щирого серця.

Кадр 27

Пані Мишльда заходилася жадібно ковтати шматочки сала, а в цей час з-під печі повискакували всі її кумасі, тітоньки і навіть семеро синів і накинулись гуртом на сало, що лежало на столі. Перелякана королева покликала старшу управительку, яка прогнала настирливих гостей.

Кадр 28

Через те що миші пожерли сало, було скликано таємну державну раду, яка вирішила їм помститися. Король наказав зробити хитрі пристрої з підвішеними на ниточках присмаженими шматочками сала.

Кадр 29

Зваблені чудовим запахом, всі семеро синів пані Мишільди і багато її кумась та тітоньок забралися в пристрої, і саме тоді, як вони схопили сало, гратки опустились. Так вони попали у полон і загинули ганебною смертю.

Кадр 30

Одного разу, коли королева готувала для короля його улюблену страву, перед нею раптом з’явилася пані Мишільда й сказала: „Бережися, королево, щоб володарка мишей не перекусила твоїєї принцеси надвоє“.

Кадр 31

Пильно охороняла королева свою красуню-доньку принцесу Пiрлiпат. Але якось опівночi одна iз доглядачок, прокинувшись, побачила в колисцi велику бридку мишу, яка головою торкалася обличчя принцеси.

Кадр 32

Нажахано крикнувши, доглядачка схопилася з крісла, всі прокинулись, проте пані Мишільда—а то була вона—зникла в шпарі. А в колисці замість кучерявої голівки всі побачили потворну голову на крихітному зморщеному тільці принцеси Піраіпат.

Кадр 33

Король видав наказ: великий майстер Дрозельмаер мусить за чотири тижні повернути принцес Пірліпат її колишній вигляд, інакше його чекає ганебна смерть.

Кадр 34

Не гаючи часу, майстер Дрозельмаєр пішов до двірського звідаря. Порадилися вони і склали гороскоп принцеси Пірліпат: досить буде їй з’їсти смачне зернятко горіха Кракатука, як вона знову стане такою ж гарною, як раніше.

Кадр 35

П'ятнадцять років по всьому світу шукали друзі горіх Кракатук. Нарешті прийшли до Дроссельмаєрового брата. „Ви врятовані, — сказав той, — у мене є горіх Кракатукі!"

Кадр 36

Друзі безмежно зраділи. Але раптом звіддар сказав: „Дорогий майстер Дросельмаєр, ми знаїшли не тільки горіх Кракатук, але й юнака, що розлучить його і вручить принцесі зернятко — запоруку її вроди! Це син вашого брата!“

Кадр 37

Син Дроссельмаєрова брата — гарний, ставний юнак — був одягнутий у червоний сюртук, шитий золотом, мав при боці шпагу й носив чудову перуку з кіскою. З властивою йому галантністю він завжди лускав дівчатам горіхи, за що вони й прозвали його Лускунчиком.

Кадр 38

У столицю було повідомлено про те, що горіх Кракатук знайдено. Багато вродливих юнаків хотіли спробувати зняти чари з принцеси, але всі вони один за одним ламали зуби й калячили собі щелепи. Викликані для цього зубні лікарі забирали напіввпротомних бідолах.

Кадр 39

Нарешті король, наляканий невдачами, пообіцяв дочку й королівство тому, хто зніме з принцеси чари. І тоді чемний тендітний юнак Дрозельмаєр попросив дозволу спробувати й собі щастя.

Кадр 40

Вы́чливо вклюнившись королє́вй, молодий Дросельмаєр взяв горіх Кракатук, поклав його в рот, і — лусь! — шкаралупа розкололася на шматочки. Юнак вручив зернятко принцесі.

Кадр 41

Принцеса миттю з’їла зернятко, і—о диво!—потвора зникла, а на її місці з’явилася гарна, мов ангел, дівчина.

Кадр 42

Збентеженому молодому Дросельмаєру за гороскопом треба було зробити сім кроків назад, і він вже наставив був ногу на сьомий крок, коли це наче з-під землі з’явилася пані Мишільда. Дросельмаєр наступив на неї і мало не впав.

Кадр 43

І тієї ж миті – о лихо! – юнак став такий самний потворный, як перед тим була принцеса Пірліпат. Тіло його зсохлося і ледве тримало на собі велику бридку голову. Замість коси за спиною в нього був вузький дерев’яний плащ.

Кадр 44

Коли принцеса побачила бідолаху в такому виглядї, вона закричала: „Гетъ, гетъ звідси, бридкий Лускунчику!" Король розлютився і наказажди вигнав його із столиці.

Кадр 45

Та звіддар знову заглянув у гороскоп і дізнався, що молодий Дроссельмаєр стане королем, але своєї потворності позбудеться тільки тоді, коли син пані Мишльди загине від його руки і коли самого Лускунчика покохає дівчина.

Кадр 46

КІНЕЦЪ I частиши Редактор А.Стаховска