Щелкунчик и Мышиный король. Часть 2

Кадр 1

Е.А. Порман ЛУСКУНЧИК Илиада в корыте II частина Художник Л. Сиваши

Кадр 2

Марi пролежала в ліжку майже цілий тиждень, а коли видужала, перш за все побігла до свого Лускунчика. Тепер вона знала, що її Лускунчик—молодий Дросельмаєр з Нюрнберга, гарний, але спотворений чарами пані Мишільди.

Кадр 3

У вечері, коли до вітальні зайшов майстер Дроссельмаєр, Марі розказала йому про свої здогадки. Майстер сказав: — Якщо ти, люба Марі, будеш опікати Лускунчика, тобі доведеться натерпітись багато лиха. Але тільки ти зможеш його врятувати. Будь незламна й вірна йому.

Кадр 4

Недовго проспала Марі нієї ночі. Коли вона прокинулась, то побачила Мишачого короля. Очі його метали іскри, сім корон виблискували на семи головах: — Віддай мені цукерки, бо я розгризу твого Лускунчика, хі-хі! Щоб урятувати Лускунчика, Марі віддала йому усі цукерки.

Кадр 5

Кожного вечора жахливий Мишачий король приходив до Марі і вимагав у неї її цукрові ляльки. І Марі з болем у серці віддала йому своїх пречудових пастушків і пастухів, білих овечок, веселого піска, танцюристів і навіть улюблену рожевощоку дитину.

Кадр 6

В одній ночі Марі прокинулась від дотику до щоки чогось холодного й огидного і закамяніла від жаху: на плечі у неї сидів Мишачий король. „А тепер неси мені усі свої книжки, бо інакше твій Лускунчик загине“,—мовив він.

Кадр 7

Марі помітила, що в Лускунчика на шиї з’явилася велика кривава пляма. Вона обережно взяла його в руки, дістала свій носовичок і заходилася витирати пляму. Раптом Лускунчик ворухнувся і насилу прошепотів: „Незрівнянна моя приятелька, не віддавайте книжки, а дістаньте мені шаблю“.

Кадр 8

І Марі вирішила попросити поради у Фріца. Той, дізнавшись, що під час битви його гусари виявилися поганими вояками, покарав їх, зрізавши з кашкетів відзнаки. Потім він відчепив у полковника його гостру шаблю й привязав її Лускунчикові.

Кадр 9

Наступної ночі Марі не могла заснути. Десь під ранок їй здалося, ніби з вітальні долинає якийсь гамір, бряжчання і шурхіт. Потім все затихло. Незабаром хтось постукав у двері, і тоненький голосок сказав: — Найясніша пані Марі, відчиніть двері, не бійтеся, я несу вам радісну звістку!

Кадр 10

Марі миттю відчини́ла двері. Біля порога стояв Лускунчик, він тримав у руці закривавлену шаблю: — Завдяки вам, пані, я подолав підступного Мишачого короля. Він простягнув їй сім золотих корон Мишачого короля і сказав: — Прекрасна пані, погодіться пройти зі мною кілька кроків!

Кадр 11

Він рушив уперед, і Марі пішла за ним. Вони підійшли до старої величезної шафи з одягом, дверцята якої були навстіж відчинені. Лускунчик схинув за китицю батькового дорожного лисячого хутра, і зразу ж з рукава опустилася драбина. —Чи не згодились би ви піднятись нагору, пані?—спитав він.

Кадр 12

Марі ступила на драбину. Та тільки вона піднялася крізь рукав, тільки виглянула з-за коміра, як назустріч їй засіяло сліпуче світло, і вона раптом опинилася на запашній луці, що вся яскрава, наче усипана коштовними каменями.

Кадр 13

Потім вони йшли мармуровими плитами, що насправді були з цукру. Скоро на Марі відігнуло солодкими пахощами з чудового лісу. На стовбурах і гілках висіли золоті та срібні плоди.

Кадр 14

— Ох, як тут гарно! — захоплено вигукнула Марі. Лускунчик плеснув у долоні, і миттю з’явилися пастухи, пастушки, мисливці. Вони принесли золоте крісло і ввічливо запросили Марі сісти. Мисливці засурмили в роги, а пастухи й пастушки почали танцювати.

Кадр 15

Незабаром війнуло чудовим запахом рож, і Марі побачила велике озеро, на якому плавали сріблясто-білі лебеді, а з рожевих хвиль вистрибували діамантові рибинки. „А тепер, — сказав Лускунчик, — перепливемо Рожевим озером на той бік, у столицю“.

Кадр 16

Лускунчик знову плеснув у долоньки. І Марі помітила двох дельфінів із золотою лускою, що тягли за собою мушлю з коштовного каміння. Дванадцятеро чарівних негренят перенесли Марі і Лускунчика в мушлю, яка зразу ж полинула по хвилях.

Кадр 17

Через якийсь час вони опинилися в невеличкому гаю, де усе яскраво й сяяло. На деревах висіли дивовижні плоди. —А он і столиця! — сказав Лускунчик.

Кадр 18

На квітучій галявині міста Марі побачила будівлі. Замість дахів будинки були вкриті сплетеними вінками, а вежі оздоблені яскравими гірляндами. Срібні солдатики стояли на караулі.

Кадр 19

Раптом вони опинилися перед замком, що весь світився темно-рожевим світлом. Гостроверхі дахи веж були всіяні безліччю золотих та срібних зірочок.

Кадр 20

Тієї ж миті забриніла музика, замкова брама відчинилась, і з неї вийшло дванадцятеро малесеньких пажів, а за ними чотири розкішно вбрані принцеси. Вони ніжно обняли Лускунчика: —О принце! Дорогий наш братіку!

Кадр 21

Лускунчик взяв Марі за руку: — Це пані Марі Штальбаум, моя рятівниця. Хіба Пірліпат може зрівнятися вродою, добротою і чеснотами з нею? — Ні! — вигукнули дівчата і почали обіймати Марі.

Кадр 22

Потім усі пішли до зали, зробленої з кришталю. Принцеси почали готувати частування, а Лускунчик докладно розповів їм про страхітливу битву з військом Мишачого короля.

Кадр 23

Він розповiдав, а Марi здавалося, що все навкруґ поймaється срiбним серпанком. Щось спiвало, дзюрчало, бриніло... Марi, мов на хвилях, пiднiмалась все вище i вище... Але тут вона розплющила очi й побачила, що лежить у своєму лiжку.

Кадр 24

Одного разу Марі сиділа біля шафи з Іграшками і дивилась на Лускунчика. І враз у неї вихопилося: — Ох, любий пане Дроссельмаєре, якби ви насправді жили, я не погоджувала б вами, як принцеса Пірліпат, за те, що ви через мене втратили свою вроду!

Кадр 25

Раптом щось так затріщало й загуркотіло, що Марі зомліла і зсунулася додолу. А коли опритомніла, мати сказала: — До пана Дроссельмаєра з Нюрнберга приїхав небіж і завітав до нас.

Кадр 26

Марi звала очi: перед нею стояв майстер Дросельмаер i тримав за руку ставного хлопця в розкішному червоному сюртуку, шитому золотом. Маленька шпага блищала при боцi.

Кадр 27

Хлопець подарував Марі багато іграшок, а головне — такі самі фіґурки, які в неї погріз Мишачий король, а Фріцеві — розкішну шаблю. За столом чемний гість лускав для всіх горіхи, навіть найтвердіші.

Кадр 28

Після обіду молодий Дросельмаєр запросив Марі пройти з ним у вітальню, а там, опустившись перед нею на одне коліно, мовив: — Незрівнянна пані Марі, ви врятували мені життя, і я прошу вас поділити зі мною царство й корону!

Кадр 29

І Марі стала нареченою Дрозельмаєра. А через рік приїхав до неї в золотій кареті, запряженій срібними кіньми, і забрав у своє царство.

Кадр 30

КІНЕЦЪ Редакторъ Степановъ.