Путешествия Лемюэля Гулливера. Часть 1

Кадр 1

МАНДРИ ЗА твором ДЖОНАТАНА СВІФТА ПОДОРОЖ ДО ЛІЛІПУТІВ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА ХУДОЖНИК Ю. ХАРЬКОВ

Кадр 2

У мого батька був невеликий маєток. З п’ятьох його синів я народився третім. На чотирнадцятому році віддали мене до коледжу у Кембриджі. Потім вивчав хірургiю, мореплавство, математику, а також природознавство й чужоземні мови, до яких мав великий хист.

Кадр 3

Весь час мріяв я стати моряком і вірив, що рано чи пізно, а мені пощастить здійснити цю мрію.

Кадр 4

Три з половиною роки проплавав я на судні „Ластівка“, шість років прослужив лікарем на кораблях. Нарешті влаштувався на „Антілопі“, що виряджалась у південні моря.

Кадр 5

Спочатку наша подорож минала досить спокійно, та коли ми вже прямували до Індії, нас захопив страшний шторм. Корабель розбився, шістьом членам екіпажу пощастило спустити на воду човен, але уночі шквал з півночі перекинув його. Не знаю, що сталося з моїми товаришами…

Кадр 6

Я плив навмання, підштовхуваний вітром і припливом. Уже знесилений до краю, раптом відчув під ногами дно. Брід з мило, перш ніж добився до берега. Змучений, ліг я на низеньку м’яку траву і заснув так міцно, як не спав ще ніколи зроду.

Кадр 7

Коли я прокинувса, був уже білий день. Я хотів підвестись, але не спромігся й повернутись, бо був прив’язаний незліченними нитками до чогось на землі. Навкруги чувся якийсь гомін, але нічого розгледіти я не міг: сонячне світло сліпило мене.

Кадр 8

Незабаром на моїй лівій нозі заворюшилося щось живе і, поволі посуваючись уперед, підійшло під саме підборіддя. То був маленький чоловічок з луком та стрілою в руках. Слідом сунуло принаймні ще з півсотні таких самих чоловічків.

Кадр 9

Вкрай вражений, я так голосно скрикнув, що всі вони кинулися врозтіч, але незабаром повернулися. По довгих зусиллях мені пощастило звільнити ліву руку й волосся. Та чоловічки випустили в мене зливу стріл, що кололи, наче голки. І я вирішив лежати поки спокійно.

Кадр 10

Тим часом чоловічки побудували поміст. Звідти один з них — мабуть, якась поважна особа — виголосив до мене довгу промову, з якої я не зрозумів жодного слова. Відповів я йому покриним тоном, а потім знаками показав, що хочу їсти й пити.

Кадр 11

До мене приставили багато драбин, і ними полізли сотні тубільців, несучи кошики з їжею. Коли я наївся й напився, вельможа пояснив мені, що державна рада ухвалила перевезти мене до столиці.

Кадр 12

П’ятсот інженерів і теслярів побудували шонайльший екіпаж, який будь-коли бачили в цій країні, — дерев’яну платформу, на яку протягом трьох годин укладали мене, сонного, дев’ятсот найдужчих чоловічків. Тисяча п’ятсот найбільших коней короля везли мене до столиці.

Кадр 13

Мене оселили у старовинному храмі, найбільшому в державі. Сам Іmператор із своїм почтом дивився на мене з п’ятифутової башти, що стояла через дорогу від храма. Прикріпивши тридцятьма шістьма замками дев’яносто один ланцюг до моєї лівої ноги, майстри перерізали нитки на моєму тілі.

Кадр 14

До мене верхи наближавса Імператор. Побачивши таку величезну постать, що здалася йому живою горою, кінь злякався і став дибки. Але Імператор—чудовий вершник—всидів у сідлі. Він був майже на цілий мій ніготь вищий за першого-ліпшого із своїх придворних.

Кадр 15

Його величність з цікавістю розглядав мене й намагався зі мною розмовляти. Я відповідав йому, але жодна з мов, якими я володів, не була тут відома.

Кадр 16

Коли імператор поїхав, я залишився під сильною вартою, що захищала мене від настирливої юрби: адже подивитися на мене посунула сила заможного, ледачого й цікавого люду.

Кадр 17

Коли я сидів біля свого житла, дехто наважився навіть стріляти в мене. Шістьох заводіяків схопили і віддали до моїх рук. Я удав, ніби хочу з’їсти їх живцем, але насправді перерізав ножем їх пута і обережно опустив на землю. Ця великодушність справила добре враження.

Кадр 18

…Тим часом на державній раді обговорювалося питання про мою дальшу долю. Декотрі пропонували заморити мене голодом, але тут підійшли кілька офіцерів і розповіли про випадок з шістьма злочинцями.

Кадр 19

Тоді його величність видав наказ, який зобов’язував приставляти до мене щоранку шість волів, сорок овець та іншу живність разом з відповідною кількістю хліба, вина та всяких напоїв.

Кадр 20

Шістсот чоловік прислуговували мені. Триста кравців шили одяг за тамтешнім фасоном, а шестеро найвизначніших учених вчили мене ліліпутської мови. Перше речення, яке я вивчив, було прохання ласкаво повернути мені волю.

Кадр 21

Одного дня Іmператор попросив, щоб я не ображався, коли він накаже обшукати мене: мовляв, напевно, в мене якась зброя. Я відповів, що його величність може не хвилюватися. І сам поклав чиновників у свої кишені.

Кадр 22

Чиновники склали докладний список усього, що було в кишенях, і я віддав Імператорові мою шаблю й піхви, кишенькові пістолі з порохівницею та кулями, а також годинник, який дуже зацікавив його величність. Йому дуже сподобався безнастанний шум механізму і рух хвилинної стрілки.

Кадр 23

…Я так часто подавав прохання, щоб мені дарували волю, що його величність поставив, нарешті, цю справу на обговорення в кабінеті міністрів, а потім і в державній раді. Усі були згодні, за винятком Ска́йреша Болголама, адмірала королівського флоту, який чомусь став моїм запеклим ворогом.

Кадр 24

Примушений погодитись на моє звыльнення, Скайреш Болголам, проте, наполіг, щоб йому доручили остаточно зредагувати текст угоди, за якою я діставяв волю. Деякі з умов були не дуже почесними, та я заприсягся не порушувати угоду і підписав її з великою радістю.

Кадр 25

Здобувши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Міддендо, столицю Ліліпутії. Я переступив через велику західну браму і обережно, боком, пройшов двома головними вулицями. У слухових вікнах та на дахах тислися цікаві, і мені здалося, що я ніколи ще не бачив такого велелюдного міста.

Кадр 26

Мiлдендо являє собою правильний квадрат. Місто перетинають двi великі вулиці, дляячи його на чотири квартали. Воно нараховує не менш як п’ятсот тисяч жителів. Будинки мають од трьох до п’яти поверхів; на базарах і в крамницях багато всякого краму.

Кадр 27

Імператорський палац стоїть у самому центрі столиці. Його величності неодмінно хотілося показати мені свої покої у всій їхній пишноті, але зробити це було надзвичайно важко: будинки на зовнішньому подвір’ї були набагато вищими, ніж головні ворота, і через них не можна було переступити, не завдавши їм шкоди.

Кадр 28

Я вирзав в імператорському парку кілька найбільших дерев і змайстрував собі два стільці, досить міцні, щоб витримати вагу мого тіла. З стільця на стілець переступив я досить зручно через будівлі і опинився у внутрішньому подвір’ї.

Кадр 29

Там я ліг на бік і зазирнув у вікна палацу. Я побачив розкішні покої, імператрицю з молодими принцами в оточенні почту. Її імператорська величність привітно усміхнулася до мене й ласкаво простягла крізь вікно руку для поцілунку.

Кадр 30

Тижнів через два після мого звільнення приїхав до мене перший секретар таємної ради Релдресел. — Над нашою країною тяжать два лиха, — сказав він, — партійні цварі і можливий напад сильноі ворожої держави.

Кадр 31

— Протягом уже сімдесятьох місяців у нашому королівстві існують дві ворожі партії: тремексені — прихильники високих підборів і слемексені — прихильники низьких підборів. Стародавнім звичаям відповідають більше високі підбори, але його величність вирішив призначити на всі урядові посади тільки тих, хто носить низькі.

Кадр 32

—І от серед цих чвар нам загрожує ще й напад війська з острова Блефуску—другої після нас і майже рівної нам за могутністю держави.

Кадр 33

Ліпутатія та Блефуску тридяцть шість місяців перебувають у стані запеклої війни, і ось з якої причини. Всім відомо, що яйця розбивають з тупого кінця. Одначе, коли дід його величності, ще хлопчиком, урзав собі пальця шкарлупкою, його батько видав закон, щоб усі під страхом найсуворішої кари розбивали яйця тільки з гострого кінця.

Кадр 34

— Цей закон так обурив населення, що відтоді історики затонували шість повстань, внаслідок яких один Імператор позбувся голови, а другий — корони. Одинадцять тисяч чоловік не згодилися розбивати яйця з гострого кінця, волюючи піти на страту.

Кадр 35

— Останнім часом вислані нами прихильники тупого кінця здобули таку силу при блєфускуанському дворі, що між нами почалася війна. Втрати ворога тяжчі, ніж наші, але він закінчує будувати новий величезний флот. Ось чому його величність, покладаючись на вашу силу та відвагу, звелів розповісти вам про все це.

Кадр 36

Я доручив секретареві передати його величності мою глибоку пошану й довести до його відома, що я ладен віддати життя, боронити його та його державу від нападу будь-яких ворогів.

Кадр 37

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ