Король Дроздобород

Кадр 1

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ПО КІНЕМАТОГРАФІЇ

Кадр 2

БРАТИ ГРИММ КОРОЛЬ ЖРЭЗДЮБОРОД МАЛОВАВ Ю. ХАРЬКОВ

Кадр 3

Була в одного короля донька небиякой красы, але горда та пишна.

Кадр 4

Жоден жених не подобався їй—всім вона відмовляла та ще й глузувала.

Кадр 5

Якось влаштував король великий бенкет і запросив женихів. Вишикувалися вони в ряд за званням: спершу король, потім герцоги, князі, графи, барони і, нарешті, звичайні дворяни.

Кадр 6

Повели́ корол́івну вздохв того ряду, щоб вибрала жениха, але жоден їй не сподобався.

Кадр 7

Один був затовстий, другий — зависокий, третій — замалий, четвертий — надто бiлолиций, п’ятий — дуже червонощокий, шостий не зовсiм рiвно стояв…

Кадр 8

Зліша за всіх образила вона одного доброго короля, який мав трохи криву бороду. — Ха-ха-ха! В нього борода, наче дзьоб у дроздя! — реготала королівна. І відтоді прозвали короля Дроздобородом.

Кадр 9

Старий король страшенно розгнівався на дочку і заприсягся, що віддасть її за першого жебрака, котрий підійде до палацу.

Кадр 10

Через кілька днів під вікном короля зупинився мандрівний співець і заспівав, сподіваючись дістати хоч невеличку милостиню. — Покличте його сюди! — наказав король.

Кадр 11

—Твій спів мені так сподобався, що я віддам за тебе свою дочку. Я заприсягся віддати її за першого жебрака і не відступлюся від своєї присяги.

Кадр 12

Ніякі благання не допомогли королівні — її обвиняли із слівцем.

Кадр 13

—Не годится, щоб жебракова жінка залишалася в моєму палаці. Забирайтеся геть звідси, —сказав король. Жєбрак узяв дружину за руку й повів, і вона мусила йти за ним пішки.

Кадр 14

Довго йшли вони і прийшли до великого темного лісу. — Чий це ліс, чия земля?— запитала стомлена королівна. — Дроздоборода-короля. Якби ти не відмовила йому, була б ця земля твоя. — Ох, я нещасна, нащо мені врода? Чом я не вийшла за Дроздобороду?

Кадр 15

— Чиї це луки, чия земля?—знову запитала королівна. —Добродобора-короля. Якби ти вийшла за нього, була б твоя. —Ох, я нещасна, нащо мені врода? Чом я не вийшла за Дроздобороду? —Мені зовсім не до вподоби,—мовив співець,—що ти жалкуєш, чом не вийшла за іншого. Хіба я такий вже поганий для тебе?

Кадр 16

Ірвешті прийшли вони до малесенької хижки. — А це моя й твоя хатина, в ній ми з тобою будемо жити. — А де слуги? — Які слуги? Ти маєш сама робити все, що треба. Розпали вогонь у печі та звари мені їсти. Я дуже втомився.

Кадр 17

Але королівна не вміла нічого робити, і жебрак мусив сам докласти рук, хоч і в нього не дуже виходило. …З’ївши нужденну вечерю, полягали спати.

Кадр 18

Незавтра жебрак збудив дружину ще вдосвіта, щоб поралася в хату. Так бідували вони кілька днів, поки не з’їли всі припаси. Тоді чоловік і каже: — Довше так не можна, щоб ми тільки їли й нічого не заробляли. Берися плести кошики.

Кадр 19

Почала вона плести, але цупка лоза подряпала їй ніжні руки до крови. — Бачу я, що з цього діла. Візьмись-но прясти, може, це в тебе вийде краще, — каже чоловік.

Кадр 20

Сiла королiвна за прядку, але тонка нитка порiзала їй нiжнi пальцi. —Нездатна ти нi до якої роботи, наберусь я з тобою лиха. Спробуймо ще торгувати горщиками та всяким череп’яним посудом. Пойдеш на базар.

Кадр 21

Мусила вона послухатись—не вмирати ж з голоду. Першого дня їй торгувалось добре, бо в такої вродливої жінки люди купували охоче і платили стільки, скільки загадає.

Кадр 22

Якось сіла вона краю на базарі, виставила крам. Аж тут де не взявся вершник, наїхав конем на її посуд, потоптав на черепки. Гірко заплакала жінка і побігла додому розповісти про нещастя.

Кадр 23

— А хто ж сiдає з горщиками край базару?—вiдказав чоловiк.— Бачу я, що ти нездатна нi до якої путящої роботи. Сказали менi, що можуть взяти тебе у королiвський палац служницею на кухню, за самий тiльки харч.

Кадр 24

І королєвна стала служницею на кухні, мусила слухати кухаря і виконувати найчорнішу роботу.

Кадр 25

Під фартушком ховала вона двое горняток, складала туди всякі недоїдки і приносила додому, щоб і чоловік мав що їсти.

Кадр 26

Та ось король того королівства оженив старшого сина, і в палаці справляли гучне весілля. Бідна служниця стала в куточок біля дверей, щоб хоч трохи подивитися.

Кадр 27

Запалили світло, стали входити гості, зодягнені пишно та красно. Королівна з сумом думала про свою долю, проклинаючи себе за гордість та пиху, що довели її до такої ганьби, у такі злидні вкинули.

Кадр 28

Слуги вносили до зали смачні запашні страви і часом кидали та недоїдений шматок. А вона ховала його під фартушок.

Кадр 29

Аж ось вийшов і сам королевич, весь у шовку та оксамиті, з золотим ланцюжком на шиї.

Кадр 30

Побачивши вродливу слушницю, взяв її за руку і хотів повести у танок. Але як же перелякалася вона, пізнавши у ньому короля Дроздобородоа, якого колись так образила…

Кадр 31

Дроздобород силоміць потяг її до зали. І враз шворка, на якій трималися кишені під фартушком, урвалась—впали горнята, розсипались недоїдки. Гості вибухнули реготом, а бідолашна королівна кинулась тікати.

Кадр 32

На сходах наздогнав її Дроздобород і ласкаво звернувся до неї: — Не бійся мене. Це ж я—твій жебрак і той вершник, що потоптав твої горщики. Все це я робив, аби зламати твої гордощі та покарати тебе за насміх.

Кадр 33

Вона гірко заплакала й сказала: — Я тебе тяжко образила і не гідна бути твоєю дружиною. — Не плач, усе лихо минулося, тепер ми справимо наше весілля.

Кадр 34

Щаслива королівна, вбрана у розкішні шати, сиділа за столом поруч з нареченим. Тут були і її батько, і придворні. Всі бажали їй щастя в шлюбі з королем Дроздобородом. І почалося справжнє радісне весілля.

Кадр 35

КІНЕШЬ Редактор Б.Міньківська Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 10 Держкіно УРСР 1986 р. Ціна 30 коп.