Беда научит

Кадр 1

Леся Українка БІДА навчить

Кадр 2

Тільки й того, що завзятий був дуже, — є чого, нема чого, а він вже до бійки береться.

Кадр 3

Одного разу літав він із своїм товаришем по дворі одного господаря. Знайшли вони три конопляні зернятка та й почали за ті зернятка битися.

Кадр 4

Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись та й вже забулись, за що бійка була.

Кадр 5

Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, а зернят вже й нема! По дворі ходить курка за курчатами, квочке та промовляє: — Дурні бились, а розумні пожнивились, дурні бились, а розумні пожнивились!

Кадр 6

— Поки ви бились, то я з своїми курчатами посипала вашини зернятами! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас птахи були!..

Кадр 7

Чужий горобик розсердився на таку мову і полетів геть. А наш горобичок зостався і замислився. „А правда, — думав він, — краще бути розумним. От курка розумна, собі найлася, а я мушу голодний сидіти.”

Кадр 8

— Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні! — Е, ні! — каже курка. — Маю я й без тебе клопоту доволі, — он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів!

Кадр 9

Полетів горобичик у гай коли бачить — сидить зозуля на калині та все: „Ку-ку! Ку-ку!"

Кадр 10

— Тіточко! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей. — Як у мене свого клопоту нема, то чужого я сама не хочу! От не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Це не моє діло!

Кадр 11

Полетів горо́бчик геть, аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. — Пане, навчіть мене розуму. Ви ж такі розумні!.. — Що, що, що? — заклекотів бузько. — Тікай-но ти, поки живий!

Кадр 12

Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху. бачить він: сидить на ріллі гава і сумує. От він до неї: — Дядино, чого ви зажурились? — Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

Кадр 13

— Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити? — Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли вже ти так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна.

Кадр 14

Полетів горо́бчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. От він туди, — бачить: справді, сидить сова в дуплі, тільки спить. Будив він її, будив — нічого не вийшло.

Кадр 15

Як стало темніти, прокинулась сова та як заведе: „Ту-у-у! Ту-гу-гу-у-у…“ Горобчик аж отерп зо страху. Вилізла сова з дупла, глянула на горобчика, а очі в неї світять! Страх та й год!..

Кадр 16

— Ти тут чого? — спитала. — Я хотів би вас просити, моя пані, чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі… — Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Тікай-но ти, а то я голо-о-о-дна!

Кадр 17

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі, десь у гущавину заховався та там і проспав аж до самого ранку. Коли се у нього над головою щось як заскрегоче: „Че-че-че!“

Кадр 18

Сидить на сучку сорока-білобока, та так скрегоче, аж очі заплющила. Попрохав її горобець, щоб вона його розуму навчила, та сорока вважала, що без розуму легше в світі жити.

Кадр 19

Сів собі горо́бчик на полі та й думає: „Де я того розуму навчуся?" — А по полю чорний крук ходить та так поважно. „Ну, ще в нього поспитаю; се вже останніє". — подумав горо́бчик.

Кадр 20

— Розум, молоде, по дорозі не валяється, — мовив поважно крук, — не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки бідн не знатимеш, то й розуму не матимеш.

Кадр 21

Полетів горобинк, замутився, однак більше ні в кого розуму не питав, — обридло вже. Посумував трохи, що мусить без розуму жити, а потім і забув. Почав знову гуляти веселенько. Ні гадки йому.

Кадр 22

І не зоглядівся горобинк, як і літечко минуло. Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними, а деламі й сніжок став перепадати.

Кадр 23

Біда горобикові, — холодно, голод! Вночі, де не сяде, спати не може, так холодний вітер і пронизує; вдень їсти нічого, бо все зібрано в клюні, а якщо я знайде, то за сваркою втеряє.

Кадр 24

От і почав наш горобичок до розуму приходить. Куди горобці летять, і він за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки, без бійки.

Кадр 25

Побачив горо́бчик, як інші пташки в теплих гніздечках сидять, почав і собі придивлятись, як-то гнізда будуються. Почав він пір’ячко до пір’ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати.

Кадр 26

Делалі всі горобці почали його поважати; куди зберуться на раду, то й його кличуть, він так вславився між ними своїм розумом.

Кадр 27

Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою, і четверо яєчок у гніздечку лежало.

Кадр 28

Як виклюлись гороб’ята, то горобцеві новий клопіт—годувати діточок, та вкривати, та глядіти, та од хижого птаства боронити.

Кадр 29

А вже що господарський був горобець, то, було, аж сусіди – горобці дивуються: „Які ви, пане сусіденьку, мудрі! І де ви того розуму навчились?“ – питають. А він тільки голівкою кивне. „Біда навчила!“ – каже.

Кадр 30

Консультант О. ГУМЕНЮК Художник Ю. СЕВЕРИН