Diafilm.proСказка о молодой царевне, которую злая мачеха отправляет на верную гибель в лес, но её спасают семь добрых богатырей. Царевна находит приют в их доме, живёт в мире и согласии, пока мачеха продолжает завидовать её красоте.

Кадр 1
КАЗКА про МЕРТВУ ЦАРІВНУ та СІМОХ БОГАТИРІВ

Кадр 2
В путь-дорогу цар зібрався, Із ріднею попрощався…

Кадр 3
І цариця край вікна Сла ждать його сумна, Жде від ранку і до ночі, В поле дивиться, аж очі Почали боліти їй У сподіванці сумній. Все не видно в полі друга! Тільки бачить: в’ється хуга, Сніг лягає на поля, Вся білісінька земля.

Кадр 4
Дев’ять місяців минає, Смуток очі застилає. А як свят-вечір настав, Бог дочку цариці дав.

Кадр 5
Рано-вранці гість бажаний, День і ніч так довгожданий, Повернувся цар назад І заходить до палат.

Кадр 6
А вона лиш позирнула — Та важкенько зітхнула — Потьмаривсь од щастя світ І померла до обід.

Кадр 7
Царь журився безутішно. Та як бути? — й він був грішний. Рік, неначе сон, промчавсь — Цар з другою побаравсь. І по правді молодиця, Що й казать, була цариця: І висока, і струнка, І розумна, і метка, Тільки дуже вередлива, Гордовита та злослива.
Кадр 8
В ней придане було: Дзеркальце, чудесне скло, Що таку властивість мало: Як людина, розмовляло, З ним одним була вона І ласкава й не смутна, З ним привітно розмовляла І, милуючись, казала: „Любе дзеркальце, скажи Та мій сумнів розв’яжи: Хто на світі наймиліший, Найгарніший, найбіліший?"
Кадр 9
А воно дає відказ: „Ти, царице, повсякчас За людей всіх миліша, І рум’яніша й біліша”. І цариця в тую ж мить Ну сміятись та радіть! — І підморгувать очима, І поводити плечима, І крутитись перед ним, Перед дзеркальцем своїм.
Кадр 10
Та царівна молодая Теж тимчасом розцвітає. Потихеньку підросла І, мов квітка, розцвіла. Білолиця, чорноброва, І сумирна, й непримхлива. Старости біля дверей: Королевич Елисей Засилає. Цар дав слово. Посаг теж давно готовий: Сім торгових городів Та сто сорок теремів.
Кадр 11
Двічи-вечір наступає, А цариця за звичаєм Перед дзеркальцем своїм Перемовилася з ним: „Чи не я за всіх миліша, І рум’яніша й біліша?" А воно їй каже так: „Ти прекрасна, знає всяк, Та царівна ще миліша, Ще рум’яніша й біліша".
Кадр 12
Як цариця відплигне, Та як ручкою махне, Та по дзеркальцю як грюкне, Закаблучком як пристукне: „Ах ти ж, капоснее скло! Брешеш ти мені на зло! Як рівнятись їй зі мною? Я пиху в ній застопою! Біла, справді-бо, вона, Та хіба ж то дивина? — Мати нею як ходила, Все на сніг лише й зорила! Та скажи: чи можна ж їй Дорівнять красі моїй? На землі за мене кращу Не знайде ніхто нізащо, Це й не чувано ніде!"
Кадр 13
А воно своє веде, Що царівна ще миліша, Ще рум’яніша й біліша! Що робити? Тут вона, З чорних заздрощів смутна, Кида дзеркальце під лавку, Кличе дівчину Чорнявку І дає наказа їй, Цій прислужниці своїй, Завести царівну в хащі І, живу, напризволяще Під сосною кинуть там На поживу злим вовкам.
Кадр 14
Хто вгамує бабу гнівну? От, покликавши царівну, З нею дівка в ліс пішла Й так далеко завела, Що царівна догадалась І до смерти налякалась.
Кадр 15
Почала благать вона: „В чім, скажи, моя вина? Не губи мене, дивице! Коли стала я цариця — Відплатила б чим змогла!“ Не бажаючи їй зла, Та царівну не зв’язала, Відпустила і сказала: „Не журися, будь-що-будь!“ І пішла в зворотну путь.
Кадр 16
„Що?— сказала їй цариця,— де красуня білолиця?“ „Там, у хащі лісовій,— відповіла дівка їй,— Міцно зв’язані їй лікті, Попадеться звірю в кігті,— Менш прийдеться їй страждать, Легше буде помирать“.
Кадр 17
Всюди чутка залунала, Що дочка в царя пропала. Не стуляе цар очей, Королевич Елисей. Помолившись добре богу, Виряджается в дорогу Наречену врятувать И дружиною назвать.
Кадр 18
А царівна молодая В лісі темному блукає, Далі й далі в нетрі йшла І на терем набрела. Їй назустріч пес загавкав, І підбіг, і ліг на травку.
Кадр 19
Йде царівна до воріт — Тихо скрізь. За нею вслід, Лащится незлосливо, Пес біжить. Вона сміливо По приступках піднялась І за клямку узялась.
Кадр 20
Двері тихо відчинились, І царівна опинилась У світлиці. Навкруги Всюди лад. В кутку боги, Стіл дубовий під богами, Лави, вкриті килимами. Бачить дівчина, що тут Люди праведні живуть, Знать, не будуть ображати. Та нікого не видати.
Кадр 21
Обійшла царівна дім, До ладу прибрала в нім, Засвітила богу свічку, Розпалила жарко пічку, Застелила гарно стіл І лягла собі на піл.
Кадр 22
От і вечір. В тиші сонній Тут почувся тупіт коней, Входять сім богатирів, Сім рум'яних молодців.
Кадр 23
Старший мовив: „Що це значить? Всюди прибрано, неначе Хтось в дому порядки зав Та господарів чекав. Хто ж це? Вийди, покажися, З нами чесно подружися: Коли літній чоловік, Дядько будеш нам повік. Коли жінка, будь нам мати, Так і станем шанувати. Коли хлопець молодий, Будеш брат нам дорогий. Коли красная дівиця, Будь улюблена сестриця“.
Кадр 24
Тут вона до них зійшла, Їм пошану віддала, Низько в пояс уклонилась, Лагідно перепросилась, Що, мовляв, до них зайшла, Хоч непрохана була.
Кадр 25
Вмить вони з тих слів пізнали, Що царівну привітали. Посадили у куток, Піднесли їй пиріжок, Чарку повну наливали І на танці подавали.
Кадр 26
Від зеленого вина Відмовлялася вона, Пиріжок лишь розломила Та шматочок відкусила І з дороги відпочинь Відпросилась в тую ж мить Одвели вони дівіцю До горішньої світлиці І пішли відтіль гуртом, Щоб заснула тихим сном.
Кадр 27
День за днем іде, минає, А царівна молодая Все живе серед лісів У семи богатирів. Вранці, ясною порою Браття дружною юрбою Виїжджають погулять, Сірих крижнів пострілять, Руку правую потішить, Сарачина в полі спішить, Або в кримця на скаку Зняти голову важку, Стріться з ворогом заморським Чи з черкесом п'ятигорським.
Кадр 28
А хазяечка — вона, В терему сама-одна, Пряде́ й наготує, І нічим не вередує. Так ідуть за днями дні, Безтурботні та ясні.
Кадр 29
Браття всі сестру названу Покохали. Якось рано У світлицю до зорі Увійшли богатирі. Старший каже їй: „Дівнице, Знаєш, всім ти нам сестриця. Всіх нас семеро братів, Молодиків-богатирів. Ми тебе кохаєм дуже, Як один. Собі ти мужа Поміж нами обери, Нас як-небудь помири, А для інших будь сестрою. Що ж хитаєш головою? Чи відмовити хочеш нам? Чи не по купеці крам?"
Кадр 30
„Ой ви, хлопці молоденькі, братики мої рідненькі! — Каже так царівна їм, — Як неправду я повім, Божий гнів спаде на мене! Що чинить? Я ж наречена! Всі до серця ви мені, Всі розумні та славні, Кожен кожному з вас рівний, Та є суджений в царівни! Наречений любий цей — Королевич Єлисей“.
Кадр 31
Браття трохи помовчали, Головами похитали. Старший каже: „В добрий час! Ти ж не гнівайся на нас, Словом більш не походлюся Я про те“.— „Я не гнівлюся,— Тихо мовила вона,— А відмова — не вина“.
Кадр 32
Женихи їй уклонились, Потихеньку віддалились, Знов у згоді, як раніш, Стали жити ще дружнійш.
Кадр 33
А тимчасом зла цариця На царівну все гнівиться, Все добріша не стає, А на дзеркальце своє Довго сердилась і дулась, Та нарешті схаменулась, Розшукала й перед ним Давнім звичаєм своїм Красуватись знову стала Й посміхаючись казала: "Здрастуй, дзеркальце! Скажи Та мій сумнів розв'яжи: Чи не я за всіх миліша, І рум'яніша й біліша?"
Кадр 34
А воно їй каже так: „Ти прекрасна, знає всяк, Тільки є, жива й здорова, Серед темної діброви, У хоромах захисних Та, що краща від усіх!“
Кадр 35
1 цариця налетіла На Чорнявку: „Як ти сміла Обдурить мене? і в чім?" Та призналася в усім. А розгнівана цариця Їй рогаткою грозиться І кладе: або не жить, Або падчерку згубить.
Кадр 36
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ
Пришлём код на почту — пароль не нужен
Потяните ползунок, чтобы сравнить кадр
Текущий баланс:
Выберите сумму пополнения:
Текст под кадрами распознан с самой плёнки, и местами в нём бывают ошибки. Напишите, что не так — поправим.
Похоже, вы управляете пультом. Включить TV-режим — крупный фокус и навигация стрелками?