Крокодиловые слезы

Кадр 1

ХУАН АНТОНIO ЛАЙГЛЕСIЯ КРОКОДИЛОВI САВОЗИ ХУДОЖНИК М. ЧУРИЛОВ

Кадр 2

На березі річки, десь посеред далекої й спекотної Африки, жив собі крокодил, що мав ім’я—Кроко, ще й прізвище—Дил.

Кадр 3

Причаївшися в густих заростях цукрової тростини, величезний і нерухомий, немов камінна брила, він годинами чигав на необачних звірят, що приходили до річки напитися.

Кадр 4

Розплющить одне око, потім друге, стрибне, клацне щелепами— і нема бідолашного маляти.

Кадр 5

Але незабаром звірі стали обережніші. Як забачать біля річки величезну зморшкувату брилу, то обійдуть її далеченько і біжать пити воду в інше місце.

Кадр 6

Лютий голод почав допікати ненажері. Він вже зовсім охляв, а здобичі нема та й нема.

Кадр 7

„Не можу більше терпіти! Треба яксь перехитрувати цих страхополохів!“—цілими днями бідкався Кроко.

Кадр 8

Голодному завжди думається краще. От Кроко й придумав. Він обв’язав хустиною свої довжелезні щелепи і став голосно та жалібно плакати, щоб усі його почули.

Кадр 9

Саме на ту хвилинy пливла річкою мама Качка, а за нею — семеро каченят.

Кадр 10

Почула мама Качка, що хтось жалібно плаче, послала старшого синочка довідатися, що там скоїлося і чи можна як-небудь зарадити біді.

Кадр 11

Наченя підпливло до Кроко й запитало: —Що сталося? Чим я можу допомогти? —Ох, мій зуб мудрості! — заголосив Кроко. —Я загнав у ясна скалку з тростини! Може, ти витягнеш її?

Кадр 12

—Звичайно,—охоче відповіло каченя. Кроко широко роззявив пащу, і Каченя залізло туди. Та не встигло воно й подиху перевести, як Кроко проковтнув його.

Кадр 13

Перший син щось довго не вертався, і тоді мама Качка послала другого.

Кадр 14

Наченя наблизилося до Кроко, а той так жалісно стогне— аж душа мліє: —Ох, мій зуб мудрості!.. У мене в яснах застрягла скалка, висмикни її.

Кадр 15

—А де саме?—спитало Каченя. —Заліз до мене у рот і побачиш. Як тільки Каченя залізло, Кроко проковтнув і його.

Кадр 16

Коли мама Качка послала третього синочка, підступний Кроко проконтнув його так само, як і двох старших братиків.

Кадр 17

Не дочекавшись перших трьох синів, мама Качка послала шукати їх четверте, п’яте, шосте каченя.

Кадр 18

Але вони теж не вернулися.

Кадр 19

І от лишивсь найменший синочок. „Його вже нікуди не пущу!— вирішила мама Качка.—Бо як і з ним щось станеться, я цього не переживу!“

Кадр 20

Проте це Каченя було не тільки найменше, але і наймудріше. — Матусю! Я буду дуже обачний. Обіцяю тобі. — Ну що ж, іди. Може зустрінеш своїх братиків.

Кадр 21

Каченя попливло і скоро опинилося перед лихим Кроко, що лежав із перев’язаною пащею і без упину лив сльози. —Ох, мій зуб!..—стогнав він.—Мій зуб мудрості!..

Кадр 22

—Ти не зустрічав часом шістьох каченят—моїх братиків?—спитало Каченя, не звертаючи уваги на сльози Кроко за прізвищем Дил.

Кадр 23

—Ми тут! Ми тут!—разом закричали із черева Кроко всі шестеро братів. —Тут! Тут!..

Кадр 24

Нроко ще дужче позеленів од злості і, щоб Каченя не почуло голосу братів, закричав на все горло: — Ох, мій зуб! Мій нещасний зуб мудрості! Ох! Витягни скалку… Глянь, вона у мене ось тут…

Кадр 25

Але Каченя відпливло подалі й дуже чемно сказало: —Шановний Кроко! Я не можу витягти вам скалку, бо це зашкодить вашому дорогоцінному здоров’ю.

Кадр 26

—Чому?—сердито вигукнув Кроко. Начення не хотіло йти йому в пащу, і треба було будь-що перехитрувати його.—Що ж тут важного, малюк? Ти не хочеш допомогти мені?

Кадр 27

—Це дуже складна операція,—пояснило Каченя.—Ті має зробити лише справжній зубний лікар, а не перший-ліпший перехожий, як оце я.

Кадр 28

—Тільки ви не турбуйтеся,—додало Начення, помітивши, що Кроко нетерпеливиться,—я знаю одного дуже хорошого лікаря і зараз приведу його.

Кадр 29

І Каченя щезло, а Кроко з нетерпінням став чекати. „Лікар, напевне, буде жирніший за це миршаве Каченя!“—облизуючись, утішав себе Кроко.

Кадр 30

Минула хвилина, а може й дві, і з’явився зубний лікар. Насправді це було те саме Каченя, тільки вбране як лікар.

Кадр 31

Але Кроко його не впізнав і знову жалібно заплакав: —Ох, мій зуб! Ох!..

Кадр 32

—Відкрий якомога ширше рота!—строго наказало Каченя. Кроко роззявив пащу і хотів уже проковтнути „лікаря“. Та Каченя спритно поставило палицю сторчака між щелепи, і Кроко не зміг їх стулити.

Кадр 33

Поки він марно силувався закрити пащу, Каченя гукнуло братів, і ті одне по одному швиденько випорснули у Кроко із черева.

Кадр 34

А мудре Каченя сказало своим братам: — Ніколи не вірте Кроко Диловим сльозам.

Кадр 35

кінєцъ РЕДАКТОР Т. СУХОСТАВСКА