Как лис учил волка добывать рыбу

Кадр 1

ЯК ЛИС УЧИВ ВОВКА ДІСТАВАТИ РИБУ ХУДОЖНИК М. ЧУРИЛОВ

Кадр 2

Голодна лисиця побачила мужика, який їхав на санях з поклажею, і почала за ним слідкувати.

Кадр 3

Мужик од холоду так закутався, що один тільки ніс видно було. Бачив він перед собою лише свого коня, а назад не дивився.

Кадр 4

Лисиця наздогнала мужика. Почула носом, що він рибу везе.

Кадр 5

Вона лягла нерухомо на дорозі, ноги витягнула, хвіст одкинула, зуби вионалила, дух притаїла.

Кадр 6

Мужик став доїжджати до лисиці, кінь захріп і звернув з дороги.

Кадр 7

Побачив мужик лисицю, подумав, що вона жива, разів зо два свиснув і тюкнув. Лисиця лежала нерухомо. „Буде старусі комір на шубу“, — зрадів старий.

Кадр 8

Взяв він лисицю за задні ноги, укрів її рядном, а сам сів на передок і поїхав далі.

Кадр 9

Лисиця просунула з-під рядна голову і почала викидати з саней рибу, всю дочиста.

Кадр 10

Потім вилізла сама з-під рядна і сплягнула з саней.

Кадр 11

Потім вигребла яму, злонила туди рибу і стала уминать її.

Кадр 12

Біг мимо вовк. Побачив, що лисиця їсть, і попросив риби. — Налови собі. Піди до річки, умочи хвіст у полонку і сиди дожидайся, поки начіпляється до хвоста риба.

Кадр 13

Вовк подавсь мерщій до річки, найшов свіжу ополонку, умочив туди свій хвіст, сидить собі і бурмоче: „Ловись, рибка, все велика та велика!“

Кадр 14

Посидів вовк якийсь час, хвіст його так прикувало, що він уже не в силах був його висмикнути. Смикав, смикав — не тут-то було: хвіст приріс до криги.

Кадр 15

Лисиця побігла провідати вовка, а той сидить, з досади зубами клаца: — Та я ніяк не врятую свого хвоста. Поможни мені, голубонько. — З голими руками нічого не можу подіяти, посидь трохи, я збігаю за сокирою.

Кадр 16

Лисиця побігла на село, промчалась по вулиці і прокричала: „Ей, люди добрі, біжіть на річку бити вовка!“ Люди вгарячах похвата́ли, хто що, і побігли до річки.

Кадр 17

Вовк зібрав останні сили, рвонувсь, одірвав собі хвіст і побіг чимдуж без оглядки.

Кадр 18

Вибір в поле, дивиться, та сама лисиця сидить біля дороги, рибу умина. —Підвела ти мене добре, сестро. На цей раз я тобі прощу. Тільки дай мені хоч трошки риби, душу одвести, —сказав вовк.

Кадр 19

—Я рада тобі дати, та останню доїдаю. —Та що ти брешеш! Тоді сказала, що останню доїдаєш, і тепер. —О, тієї риби вже давно і запаху нема. Це я знов добула собі.

Кадр 20

—А де ж ти добула?— запитав вовк. І лисиця розповіла, як вона одурила мужика: як прикинулась неживою, як мужик поклав її у сани, як вона повикидала рибу і втікла. —Попробуй сам одурити мужика, ось скоро буде їхати ще один.

Кадр 21

А мужик, якого одурила лисиця, приїхав додому та й каже бабі: — Привіз я тобі риби та ще й комір на шубу.

Кадр 22

Баба миттю опинилась біля саней, кинулась туди, аж там нема ні риби, ні коміра.

Кадр 23

Почала вона діда тискавать. — Всі гроші пропив, а тепер ще й насмішку твориш з мене? Щоб мені к завтрьому була риба, а то гості прийдуть, чим я буду їх частувати?

Кадр 24

Дід не повірив бабі, вийшов з хати , коли й справді на санях нема нічого. Почухав мужик потилицю, догадавсь, що це його лисиця одурила.

Кадр 25

Знов поїхав старий в город, накупив риби і мерщій вернувсь додому.

Кадр 26

А вовк, побачивши, що мужик іде з поклажею, забіг наперед, ліг на дорозі, виправив ноги, очі заплющив, зуби вискалив і лежить, не ворушится.

Кадр 27

Мужик став доїжджати до вовка. Кінь захріп, кинувся з дороги.

Кадр 28

Тюкнув мужик разів два — вовк лежить нерухомо. Він і подумав собі: „Ні, брешеш, тепер не піддамся на обман. Лисиця мене одурила, ще й ти хочеш одурити? Годі балуватись!“

Кадр 29

Достав з саней сокиру, підійшов до вовка, розмахнувсь — вовк із місця не встає.

Кадр 30

Мужик поклав вовка на сани і повiз додому. Лисиця побачила, почала сміятися: „От так одурив мужика! Не з твоїм носом дурити людей. А ще лагодивсь мені оддячити, а я тобі скоріш оддячила!"

Кадр 31

Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Держкіно УРСР 1982 р. Ціна 30 коп. РЕДАКТОР Т. Прудікова