Елка

Кадр 1

М. КОЦЮБИНСКИЙ ЯЛИНКА

Кадр 2

Михайло Коцюбинський—украінський письменник-реаліст, великий майстер художнього слова, гуманіст, борець проти соціального зла і несправедливості. Вже в ранніх творах, написаних для дітей, він відобразив внутрішній протест людини проти поневолення, її потяг до кращого життя. До таких творів належить і оповідання „Ялинка“.

Кадр 3

Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Мати поралася біля вечері. Василько сидів долі та тер мак...

Кадр 4

Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. "Чого батько журяться?—думав він.—Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?"

Кадр 5

Рипнули двері. В хату увійшов якийсь чоловік. — Добридень вам, — удався він до Якима. — Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашому садочку, панським дітям на свято?

Кадр 6

— Тату, — обізвався Василько тремтячим голосом, — та ж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель. На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози, але він замовк, прочитавши у погляді батька невимовний смуток.

Кадр 7

Ялинку треба було приставити панам у той же день. Завидна завезти, завидна й повернутися. Яким трохи повеселішав: за три карбованці можна було викупити від шевця жінчині чоботи. Він одягся, узяв сокиру й подався у садок, за батьком побіг і Василько.

Кадр 8

Здалеку зеленою глицею заманчиła ялинна... Їм обом стало жаль молодого деревця, що одне звеселяло зимою садок. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям...

Кадр 9

Яким підійшов ближче, замахнувся сокирою і вдарив по стовбурові. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених гільц упало на сніг.

Кадр 10

Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасници. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Аж ось деревце похилилося, хруснуло і, підтяте, впало на сніг.

Кадр 11

Василько мало не плакав. Він бачив, як батько взяв ялинку за стовбур, закинув за плечі і поніс. Вершечок з дерева волі́йка за батьком і лишав по снігу довгу, мов стежечка, смужку.

Кадр 12

Василько глянув на свіжий пеньок, і дві сльозини скотились йому на щічку. Він не міг бачити того місця, де за хвилинку перед цим стояла його ялинка, і почав нагортати снігу на пеньок. Незабаром з-під купи снігу не стало видно пенька…

Кадр 13

Батько був слабий, і Василько почав лагодитись у дорогу. —…Коли б ще снігу не було, — казав Яким, удивляючись у край неба, — наче хмара насувається. Не гайся, Васильку, бо нерано… Хлопчик запряг коней, одяг комушину і виїхав з двору.

Кадр 14

Повівав холодний вітрець. З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари. Дорога була слизька, і сани йшли в затоки. На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою…

Кадр 15

Вітер дунчав. Сонце сховалось за хмари. Посипав сніжок. Василько в’їхав у ліс. Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах… Мокрий сніг бив у лице, заліплював очі, налазив за комір…

Кадр 16

Хлопчик і не постеріг, що коні звернули з дороги і побігли вправоруч. Враз сани пішли в затони і вдарились у горбик. Трісь! Щось тріснуло в санях, і Василько дав сторчака в сніг. Коні стали.

Кадр 17

Василько підвівся, обтрупившись з снігу, підбіг до саней. Старі, трухляві копили зламались, васаг лежав нарізно від санок. Хлопчик обійшов навкруги саней, оглянув їх і мало не заплакав. Запобігти лихові не можна було.

Кадр 18

В лісі було пусто. Тільки вітер гучав межи деревами та сипав сніг, закриваючи білою сіткою далечінь… Василько ступнув наперед і став, широко розкривши очі з переляку та несподіванки. Перед ним з’явився ярок, якого не повинно бути. Хлопчик зрозумів, що збився з дороги. Він випряг коні, сів верхи і поїхав назад.

Кадр 19

Посутеніло. Настав вечір. Коні глибоко поринали в сніг і ледве-ледве переступали з ноги на ногу. Незабаром Василько помітив, що іде не дорогою, а так, лісом, навмання. „Треба конче знайти дорогу, — подумав він. Вернусь назад до саней і звідти поїду навпростець дорогою“.

Кадр 20

В лісі зовсім затемніло. На землі і в повітрі білів сніг та манячили цупкі, замерзлі стовбури дерев, затурених снігом. Василько їхав, а саней не було. Коні, брьохаючись по заметях та по кучугурах, потомились і стали. Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно. Він заплакав.

Кадр 21

...Василькові згадалась тепла, ясна батькова хата... Може, мати плачуть, що нема з ними Василька; може, батько журяться та сумні-сумні сидять край столу і не їдять вечери. Ох, коли б хоч виїхати з цього мертвого лісу...

Кадр 22

Василько торкнув коней; коні знялися з місця і незвидко побрели по глибокому снігу… Але що це? Василько виразно побачив свою хату. Йому видалось, що в маленьких вікнах блимнув вогонь… Але то був кущ, обсипаний снігом. Василько й руки опустив.

Кадр 23

Він глянув навкруги: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до хлопчика цупкі чорні гілки. Йому стало страшно.

Кадр 24

Враз щось зірвало Василькові шапку з голови, холодний сніг посипавсь йому на голову... То гіллячка зачепила шапку та збила її в сніг. Тільки хлопчик наважився злізти з коня по шапку, як десь далеко почулось: а-у-у-у! — і луною покотилося в лісі.

Кадр 25

Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях. Думка про вовків промайнула у нього в голові. Він в нестямі затяв коней і зник поміж деревами.

Кадр 26

Василько виїхав на узлісся. За лісом було поле. На полі, край лісу, стояв хрест. Василько зрадив. „Аднє я на дорозі… Се дорога до села, де живе дядько…“ Але що се за вогники блимають під лісом? Враз коні жахнулись і сіпнули вбік. „Вовки“, — подумав Василько.

Кадр 27

Він щосили затяв коні і вхопився за гриву… Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчався Василько назустріч холодному вітрові. За ним навздогінці бігли два вовки, вигинаючи сірі хребти… А хуртовина вила, крутила снігом та замітала сліди.

Кадр 28

...Вирядившы Василька, Яким легенько зітхнув; він продав ялинку за добрі гроші... трохи жаль Василька, що так любив тую ялинку. Та що вдієш, коли біда: ні в віщо вдягнутися, нічого й кусати... Мати поралася коло печі... Ніхто не постеріг, що на дворі ішов сніг.

Кадр 29

Дівчатка, бавлячися під вікном, радісно скрикнули: — Сніжок! Сніжок! Пустіть нас, мамо, надвір! Олена та Яким разом глянули в вікно. — Ой лишенько! Як той бідний Василько приб’ється додому в таку негоду!..

Кадр 30

Мати мучилась і уявляла собі, як Василько збився з дороги, як напали на нього вовки, як вони розривають її любу дитину... Серце їй обливалося кров’ю...

Кадр 31

Хуртовина не вщухала. Вже смеркалося, а Василька не було. Мати раз у раз заглядала у вікно, вибігала надвір і все зітхала та бідналась.

Кадр 32

Люди давно вже вечерили, а в Якимовій хаті й забули, який сьогодні день. Яким мовчав, але тривожився не менш од Олени... Усю ніч сум літав по хаті, шарпав за серце бідних людей та не давав їм спати...

Кадр 33

Вранці виплило ясне сонечко. Вітер стих. Чистий свіжий сніг сріблом сяє під блакитним наметом неба. Земля наче вбралась на різдво у білу сорочку. Яким взяв у сусіда коней, і батьки виїхали шукати Василька.

Кадр 34

Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні. Та невесело було на серці Якима та в Олени... Вони в’їхали в ліс. Мати пильно дивилась межи дерева; їй все здавалося, що вона бачить то сани, то свитку Василька, то кінські ноги...

Кадр 35

Зустріли якогось чоловіка. Яким розповів йому своє горе та почав розпитувати. —Я бачив зламані сани, а на них ялинку,—сказав той.—Подайтесь лісом управоруч.

Кадр 36

Ще здалеку заманячили на дорозі поламані сани, зазеленіла присыпана снігом ялинка.

Кадр 37

Вони під’їхали ближче. Яким сумно схилив голову. „Так,—думав він,—Василька з’їли вовки…”

Кадр 38

Враз щось під’їхало. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, братів наймит.

Кадр 39

—Ти звідки взявся тут?—спитав Яким. —Та хазяїн послали мене по ваші сани. Ще й казали і цю ялинку відвезти до пана. Василько обламався учора, збився з дороги і ледве добився до нас уночі.

Кадр 40

—То Василько живий?!—скрикнули разом Яким і Олена. —Та вже ж живий… Оце недавно поїхали вдвох з нашим Омельком додому.

Кадр 41

Петро взяв ялинку на свої сани, а поламанi примостили на Якимових. Яким вюбав на конi, поспiшаючи додому.

Кадр 42

Василько вже був дома. Батьки плакали з радощів, обіймаючи сина. „Ми вже думали, що не побачимо тебе“, — казали вони. А Василько весело щебетав, оповідаючи свої пригоди в лісі.

Кадр 43

1. Ви познайомилися з оповіданням М. Коцюбинського „Ялинка”, передивились ілюстрації до нього. Чи сподобалось вам це оповідання? 2. Яку назву цьому твору дали б ви? 3. До яких кадрів ви б хотіли намалювати свої малюнки? 4. Поділіть оповідання на частини і з тексту доберіть до них заголовки. 5. Розгляньте кадри 17–26. Спробуйте переказати своїми словами епізод, в якому описується, як Василько збився з дороги. Використовуйте образні вислови для більш повного й поетичного зображення природи і вираження власних почуттів. 6. Визначте основну думку твору. Що, на ваш погляд, свідчить про злидні в сім’ї Василька? 7. Які ще твори про тяжке становище дітей бідняків за часів самодержавства ви знаєте? 8. Як зустрічають новорічне свято радянські діти?

Кадр 44

КІНЕЦЬ Над діафільмом працювали: автор сценарію Т. СУХОСТАВСЬКА консультант Н. ШИНКАРУК редактор Л. КОРВАЦЬКА художник О. ВОЛЧЕНКО Оформлення Л. ЯГАН Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Держкіно УРСР БФ 30678 1986 р. Ціна 20 коп.