Бедный человек и его сыновья

Кадр 1

БІЛИЙ ЧОЛОВІК ТА ЙОГО СИНИ

Кадр 2

Жив собі бідний чоловік, і мав він трьох синів: найстаршого звали Петром, середульшого — Гаврилом, найменшого — Іваном.

Кадр 3

Коли підросли хлопці, покликав їх батько до себе й каже: — Старий я, діти мої. Їдіть собі в світ, шукайте роботи. Та за рік повертайтєся додому. Хто з вас найбільше заробить, той і залишиться при мені.

Кадр 4

І розійшлися сини в різні сторони…

Кадр 5

Минув рік. Найстарший син приніс до отчого дому багато грошей, середульший — шматки золота, найменший же нічого не приніс.

Кадр 6

Розсердився батько на наймолодшого сина і прогнав його з дому. Пішов Іван світ за очі…

Кадр 7

От 1 вечір настав. Сів хлопець на пень, вийняв останній шматок хліба. Зажурився, задумався. Не помітив, як з’явився перед ним велетень. Розповів про горе своє Іванко. — Коли хочеш, — каже велетень, — ходи до мене в найми.

Кадр 8

I пішов Іван за новим господарем. Добре йому у велетня: І на коні їздить, і шаблею володіє, читати й писати навчився.

Кадр 9

…Вже і рік минув. Приходить одного дня велетень додому й каже: — Приготуй, Іванку, коня і зброю. Поїдеш на південь, де за двома горами у чорному замку чорний упир живе. Мусиш ти його подолати.

Кадр 10

Три дні їхав Іван… Бачить — чорний замок стоїть, оточений чорною стіною…

Кадр 11

—Що тобі тут треба?—заревів упир страшним голосом.—Як смів ти на мою землю прийти?! —Я битися з тобою прийшов,—відповів легінь.

Кадр 12

Розреготався упир, залізною палицею хлопця кинув, але полетіла вона повз нього. Тоді вхопив палицю Іван, придивився добре та й забив до смерти упиря.

Кадр 13

У замку чорному знайшов Іван чорного коня і чорну зброю і рушив у дорогу.

Кадр 14

…Pic Іван і ставав все мудрішим, все дужчим. Покликав його знову велетень. — Тепер на північ пойдеш — через непрохідні ліси й непрохідні болота до червоного замку. В тому замку червоний упир живе, багато лиха робить він людям. Уб’єш його — болота висохнуть, зако лотьсяся на тих місцях хліб.

Кадр 15

Нелегко пробиратися густим, непрохідним лісом. Довелося заночувати.

Кадр 16

А коли прокинувся Іван, побачив: дерева навколо нього розступилися, все навколишнє чарівним сяйвом сяє, земля вкрилася пахучими квітами, на деревах незвичайні пташки співають.

Кадр 17

Виходять на той спів із гущавини лісу мавки, вилізають з озер водяні, усе живе посміхається сонцю.

Кадр 18

...Аж ось і червоний замок за червоною стіною. Недовгим був бій. І цього упиря подолав Іван.

Кадр 19

Іде легінь додому, дивується: на полях люди працюють — траву косять, сіно сушать, плугами оріють.

Кадр 20

Швидко збігає час. І знову Іде Іван-іде безводними степами і пустелями—тепер до замку білого упиря. Перетинають йому дорогу величезні гадюки, намагаються заплутати у павутиння страхіття - павуки, збивають зі шляху різні примари, а легінь мчить все далi й далi на схiд.

Кадр 21

Найбільший бій—з блим упирем. Та й цього зборов Іван.

Кадр 22

Зазеленѣли пустелі, з’явилася в глибоких яругах вода, озера заблищали на сонці дзеркалом.

Кадр 23

Не давала Іванові спокою думка: чому такий сильний і мудрий велетень сам не ходив боротися з упирями. — Бачиш, синку,— відповів йому велетень,—великі справи часто вершать не ті люди, які багато знають, а ті, що мають велику волю і бажання.

Кадр 24

Одного разу поїхали Іванко з велетнем погуляти. Приїхали до великого міста, а тут всі у траурі: страшенний дракон з'їв половину худоби, з'їсть і решту, коли цар не віддасть за нього свою прекрасну доньку.

Кадр 25

Смуток впав на місто — зі сльозами проводжали цареву доньку до дракона. Йшла вона у ліс, до печери, щоб врятувати рідний край.

Кадр 26

Сів Іван на коня і поїхав рятувати царівну… Не встигає одрубати одну драконову голову, як на її місці виростають нові. З кожної пащі виривається полум’я, палить Івана. Останній удар мечем — і падає дракон.

Кадр 27

Недалеко царівна стоїть. — Чому зажурилася? — Іван її питає. — Можеш додому йти. — Ні, — відповідає, — ти врятував мене, тільки з тобою і піду.

Кадр 28

Сїли вони на стрімкого білого коня, і помчав їх той кінь до міста.

Кадр 29

Зрадiли люди, як побачили царiвну з Iванком. Заплакав вiд щастя цар. I видав за легiню едину доньку.

Кадр 30

ХУДОЖНИК І. БІЛЕЙ редактор Б. МІНЬКІВСЬКА ЗАКАРПАТСЬКА КАЗКА