Аленький цветочек. Часть 1

Кадр 1

С.Т. Аксаков ЧЕРВОНЕНЬКА КВІТОЧКА

Кадр 2

У якому царстві, в якому государстві жив іменитий купець. Чимало було в нього всякого багатства, золотой та срібної казни. І було в нього три дочки, всі писані красуні, а найкраща з усіх — менша. І любив він її більше за старших дочок.

Кадр 3

От збирается купецъ у своих торговых дѣлахъ за море, за тридевʼять земель, у тридевʼяте царство, в тридесяте государство, та й каже дочкамъ: — Дочки мой милы, дочки мой хорошi, даю вамъ три днi строку подумати, якихъ гостинцѣвъ вамъ привезти.

Кадр 4

Старша дочка вклонилася батькові в ноги: — Господарю ти мій, батечку! Привези мені золотий вінець із каміння самоцвітного, і щоб було від нього таке світло, як від місяця повного, як від сонця красного, і щоб було від нього ясно в темну ніч, як серед білого дня.

Кадр 5

Замислився чесний купець: — Є такий вінець у одної королівни заморської, захований він у кам’яній коморі, в кам’яній горі, за трьома залізними дверима, за трьома мідними замками. Важко буде його здобути, та для моєї казни нічого неможливого немає.

Кадр 6

Вклонилася йому в ноги середня дочка: — Привези мені, батечку рідний, дзеркало з кришталю східного, щоб, дивлячись у нього, бачила я всю красу піднебесну і не старілась врода моя дівоча, а збільшувалась.

Кадр 7

— Добре, дочко. Є таке дзеркало у королівни персидської. Заховане воно у терему кам’яному, на горі високій. Ведуть туди східців три тисячі, і на кожному день і ніч стоїть воїн із шаблею булатною. Важча твоя робота за сестрину, та для моєї казни нічого неможливого немає.

Кадр 8

Вклонилася в ноги батькові менша дочка: — Не треба мені ні золотої та срібної парчі, ні чорних соболів сибірських, ні вінця самоцвітного, ні дзеркала кришталевого, а привези ти мені червоненьку квіточку, кращої за яку не було б на білому світі.

Кадр 9

Довго думав чесний купець, а тоді сказав такі слова: — Загадала ти мені роботу ще важчу, ніж сестрині. Червоненьку квіточку не хитро знайти, та як же дізнатись, що вона найкраща в світі?

Кадр 10

Поїхав купець у далеку путь-доріженьку. Всі свої справи зробив, відшукав завітні гостинці двом старшим дочкам. Не може лише знайти дарунка молодшій. Де не ходив, де не питає, ніхто йому не може вказати таку червоненьку квіточку, кращої за яку не було б на білому світі.

Кадр 11

Ось йде купець пісками сипучими, лісами дрімучими… Звідки не візьмись налетіли на нього розбійники. Побачивши біду неминучу, кидає він свої каравани багаті і біжить у темні ліси.

Кадр 12

От запала й ніч. Темно, хоч в око стрель, а під ногами в нього яснісінько. Ай, ось стало видно попереду заграву, неначе йде вона йому назустріч. Що ж, двом смертям не бути, а одної не минути. І пішов купець уперед.

Кадр 13

Як ось виходить він на галявину широку, а посеред тої галявини стоїть дім не дім, чертог не чертог, а палац королівський або царський, увесь у вогні, в сріблі та золоті, в камінні самоцвітному.

Кадр 14

Ступив на широкий двір — дорога пішла з білого мармуру, ввійшов у палац по сходах кришталевих — всюди оздоблення царське, небачене: золото, срібло, кість слонова й мамонтова, а нікого нема.

Кадр 15

Дивом дивуется чесный купец: музика грає не стихаючи, а господаря й прислуги не видно. „Все добре, та їсти нічого“, — подумав, — і виріс перед ним стіл, прибраний-прикрашений, а на ньому і їства солодкі, і вина заморські, і напої медяні.

Кадр 16

Полоїв він, та не встиг устати й оглянутися, а столу з найдками як не було. „Тепер добре б поспати“, — думає купець. Коли бачить — стоїть перед ним ліжко різьблене, золоте, на ніжках кришталевих. Ліг він — зробилося у палаті темно, й музика грає ніби здалека.

Кадр 17

Прокинувся купець, а сонце зійшло вище за дерево. Дивиться — одяг йому приготовано, чай і кава на столі стоять. Одягся, умився — і знов по палатах ходить, милується.

Кадр 18

Ось бачить він у вікна розчинені, що навколо палацу сади шумлять пишні, рідкочі, і квіти цвітуть краси неписаної. Забажалося йому по тих садах прогулятися.

Кадр 19

Гуляє купець, милується: на деревах висять плоди сліпі, рум’яні. Квіти цвітуть прекрасні, махорові. Птахи літають дивовижні, фонтани б’ють високі, і дзюркотять джерела по колодах кришталевих.

Кадр 20

Раптом бачить — на пагорку зеленім цвіте квіточка червоненька краси небаченої і нечуваної. Пахощі від квіточки по всьому саду хвилями розходяться. „Ось червоненька квіточка, кращої від якої нема на білому світі“.

Кадр 21

Зірвав він червоненьку квіточку. Тієї ж миті блиснула блискавка і вдарив грім, земля захиталася під ногами. І виросло, ніби з-під землі, якесь чудовисько, страшне й волохате.

Кадр 22

— Як ти посмів зірвати мою улюблену квітку? Я господар палацу і саду, и прийняв тебе, як дорогого гостя, а ти позбавив мене єдиної втіхи в моєму житті. Знай же свою долю гірку: вмерти тобі за свою провину смертю передчасною!

Кадр 23

Упав купець на коліна перед чудовиськом волохатим: — Не занапасти душі моєї за моє зухвальство безвинне. Є в мене три дочки, обіцяю я їм по гостинцю привезти. Старшим дочкам гостинці відшукав, а для меншої побачив у тебе в саду червоненьку квіточку, про яку вона просила.

Кадр 24

І сказав тоді звір лісовий, чудо морське: — Є один для тебе порятунок. Відпущу я тебе додому, подарю квіточку червоненьку, коли ти даси мені слово чесне, купецьке, що пришлеш замість себе одну із дочок своїх.

Кадр 25

Впав купець на сиру землю, горючими слізьми обливається, жаль йому дочок своїх хороших, пригожих такому страховиськи віддавати. Та нічого не вдієш. Зняв звір зі своєї руки золотий перстень і подав купцеві.

Кадр 26

Тільки-но встиг купець надіти його на правий мізинець, як одразу опинився у воротах свого широкого двору. На ту пору в ті ж ворота від'їжджали його каравани багаті.

Кадр 27

Учинився в домі шум і гвалт, почали дочки батька цілувати, милувати. Але бачать—батько якийсь нерадісний. Стали його старші дочки допитувати, чи не втратив він свого багатства. Менша ж каже: — Мені багатства твої не потрібні, відкрий ти мені своє горе сердечне.

Кадр 28

Промолвляе тоди купець: — Не втратив я свого багатства, а є в мене журба і скажу вам про ней завтра, а сьогодні будемо веселитися.

Кадр 29

І наказав він принести скрині дорожні. Вийняв старшій дочці вінець із золота аравійського, що у вогні не горить, у воді не іржавіє.

Кадр 30

Дістає гостинець середній дочці — дзеркало з кришталю східного. А меншій — золотий глечик з квіткою червоненькою.

Кадр 31

Старші дочки з радості аж не тямляться, понесли свої гостинці в тереми високі. А менша, побачивши червоненьку квіточку, затремтіла вся й заплакала, ніби в серце їй щось ужалило. Цілує руки батькові, а сама плаче гіркими сльозами.

Кадр 32

Скоро прибыгли дочки старші. Сїли всї за столи дубові, почали Їсти, пити, ласкавими речами втішатися.

Кадр 33

Увечері гості наїхали. До півночі гуляли, і таке свято було бучне, якого чесний купець досі у себе в домі й не бачив, і звідки що бралось, не міг він здогадатись, та й усі з того дивувалися.

Кадр 34

Вранці покликав купець до себе старшу дочку, розповів їй усе, що з ним трапилося, і спитав, чи хоче вона врятувати його від смерті лютої і поїхати до звіра лісового. — Нехай та дочка вирятує батька, для якої він дістав червоненьку квіточку, — зразу ж відмовилася вона.

Кадр 35

Покликав купецъ серединю дочку. Відмовилася й та.

Кадр 36

Став розповiдати усе молодшій дочці, і не встиг докінчити мови своєї, як стала вона перед ним на коліна і сказала: —Я пойду до звіра лісового. Для мене дістав ти червоненьку квіточку, і мені треба врятувати тебе.

Кадр 37

Залився сльозами чесний купець, обіймав свою меншу дочку: — Розлучаюся я тобою на віки вічні, ніби живу в землю ховаю. — Не побивайся ти за мною, не злякаюсь я звіра лісового, буду служити якому вірою й правдою.

Кадр 38

Прибігли сестри старші, зчинили плач, бо шкода їм меншої сестри. А менша сестра взяла глечик з червоненькою квіточкою. Надію їй батько на мізинець перстень звіра лісового — і не стало її той же хвилини.

Кадр 39

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ