Удивительные приключения Гришутки

Кадр 1

ОЛЕСЬ БЕРДНИК Дивні Грицеві пригоди ХУДОЖНИК О. КИРИЄНКО

Кадр 2

Грищэ ше не встиг заснуть, як з коридора почулся голос тата, а по тому радісно зойкнула мама. Минуло ше кілька хвилин, тато продолжав про шось говорить, але раптом мама почала бідактись. Що ж сталося? Небаже тато знову покине їх з мамою і полетить у космос?

Кадр 3

Не в злой перебороти цікавості, Гриць скочив з ліжка, навшпиньки накрался до дверей і почав дослухатися. —Ти розумієш, моя люба,—казав тато,—це ж перший політ в систему Юпітера. Дехто з учених вважає, що там дослідникам випаде нагода спостерігати небачені форми життя. —А може, зустрінуться й мислячі істоти,—додала мама.

Кадр 4

—Можливо. Космоцентр планує створення земної колонії на Европі—великому супутнику Юпітера. Ми залишимося там на три роки. Дозволено взяти з собою дружин. Тобі доведеться оволодіти деякими космічними професіями. —Гаразд,—сказала мама.—Проте мене турбує, що буде з Гріден?

Кадр 5

—Я з вами полечу! —По-перше, негарно підслуховувати! —докірливо озвався тато.—А по-друге, в далекому світі потрібні люди мужні й загартовані. Ти певен, що витримаєш будь-яке випробування? —Витримаю! Я нічого не боюсь!

Кадр 6

Поїзд було призначено на серпень. Лишалося три тижні. Татові дали відпустку на десять днів, і він разом з мамою та Грнцем вилетів до гірського Алтаю, щоб там відпочити. Шатро нап'яли на березі озера.

Кадр 7

Наступного дня біля берега на воді гойдалася срібна снигара — швидкісний човен. Вирішили покататися. Зробили по озеру кілька бліскавичних кіл. Гриць верещав від захоплення. Тато повів човна до виходу з озера, там зеленкуваті води, люто клекочучи, грізним водоспадом вливалися до річки Катуні.

Кадр 8

Зненацька замовк двигун. Стрімка течія несла човен у смертельний вир. Гриць відчув, як розпач витискує йому з грудей крик жаху. Але хлопчик глянув на суворі мамині очі, на татове зосереджене обличчя і, вкусивши себе за пальця, промовчав. Човен падав у безодню, насувалися гострі скелі. Гриць запалив очі. З його вуст не вирвалося ані звуку. Якщо й гинути, то не боягузом!

Кадр 9

Раптом клекіт води затих, повітря тонко заспівало у вухах. Хлопчик розплющив очі. Човен летів у небі, гори й ліси пропливали внизу. — Що це?—прошепотів Гриць.—Ми живі? —Перший іспит,—сміявся тато.—Човен годиться і для води й для польоту. Сину, ти витримав перший іспит. Я подумаю, може, й візьмемо тебе до далекого світу…

Кадр 10

Минули дні відпустки. Тато взяв Гринця до Космоцентру, показуєв йому дивовижні пристрої, машини та космічні апарати, дозволяв навіть посидіти у кріслах пілотів.

Кадр 11

А потім почав привчати його ходити в костюмі космонавта та скафандрі. Космічне вбрання було незручне й важке, проте Гриць терпів. Він перемовився з татом по радіотелефону, приймав Ужу крізь прозоре забрало, сам запинював використані балони для кисню.

Кадр 12

—А тепер, синку,—якось сказав тато,—побачимо, чи є в тебе справжня мужність. Треба стрибнути з літака. Всякого буває. Раптом аварія при підльоті до планети. Збагнув? —Я стрибну з літака, татку!

Кадр 13

Наступного дня вони вилетіли на реактивному лайнері. З каюти виглянув пілот, привітався з татом, підморгнув Грицеві. Тато повів сина до виходу. Відчинився люк, дихнуло холодом. Гриць поточився назад, але відразу ж схаменувся, бо побачив у татових очах насмішкуваті іскринки. Він кинувся до люка й стрімголов упав у безодню.

Кадр 14

Тьохнуло серце, замерехтіло все довкола — хмари, небо, земля. Над хлопчиком спалахнула вогняна квітка парашута. Падіння сповільнилося. Тепер Гриць колихався під велетенськими куполом, наче в дитячій колисці. Страх де й подівся: було легко, радісно.

Кадр 15

Поруч з ним з’явився блакитний купол—то спускався тато, він розмахував руками, вітаючи сина. Гриць щось кричав, співав, але через вітер нічого не було чути.

Кадр 16

Хлопчик опустився на широку галявину поміж високими глицевими деревами. —Молодець, синку,—спокійно мовив тато.—Ти можеш бути космонавтом. Беру тебе в політ до Юпітера.

Кадр 17

В серпні пасажирьска ракета стартувала на Місяць. Гриць сідів у каюті поруч з батьками. Він легко витримав перевантаження, коли потужні двигуни розганяли апарат. Все було дивно, навіть казково: грім вибухів, пасма хмар в ілюмінаторах, а потім – чорна безодня неба, всіяна зірками, і яскраве кружало Сонця.

Кадр 18

Не минуло и доби, як ракета сіла на місячному космодромі. Всі зодягли скафандри й вийшли назовні. Їти було легко, набагато легше, ніж на Землі. На чорно-фіолетовому небі пливла блакитна куля рідної Землі.

Кадр 19

Космонавти кілька днів мешкали в приміщенні, де росли пальми, троянди та ялини, дзюркотіли струмочки і сівв штучний дощик, веселила око зелена трава, а в густому гіллі дерев співали птахи. Листа пальм було велике в запате, набагато більше, ніж на Землі.

Кадр 20

Тут, в оранжереї, Гриць познайомився з Марічкою, донькою штурмана космічного корабля. Вона теж разом з батьками летіла до далекого світу. Грицеві, звичайно, було приємно, що в нього з’явилася подруга.

Кадр 21

Політ тривав чотири місяці. Сонце з часом перетворилося на яскраву невеличку зірку, а в Ілюмінаторах нарешті з’явилася велетенська куля Юпітера. Проте корабель летів не до нього, а до одного з його супутників, що звався Европою. Він був майже такий, як Місяць, але мав дуже густе повітря.

Кадр 22

Космоліт пройшов крізь сірі хмари й сів на березі озера. Вода й грунт навколо озера світилися фосфоричним сяйвом. Було так видно, як у хмарний день на Землі. Дорослі космонавти готувалися до першої вилазки на поверхню нового світу, а дітям було звелено сидіти в каюті й чекати.

Кадр 23

Раптом Марiчка скрикнула й показала Грицеві на зграю крилатих істот, що летіли над озером, прямуючи до космольота.—Це живі істоти,—приголошено прошепотів хлопчик.—Птахи.

Кадр 24

Сіро-блакитныі летючі кулі наблизилися, закружляли довкола ракети. А одна з них зупинилася біля ілюмінатора й заганула всередину каюти. Величезні очі пронизливо дивилися на юних посланців Землі.

Кадр 25

На поверхні сірого міхура з’явилася подоба людського обличчя, губи розпливлися в усмішці, забіліли зуби. Істота, певно, щось говорила, бо вуста ворушилися. — Невже розумна істота?—здивувалася Марічка. —Аякже,—підхопив Гриць.—Вона вміє змінювати свою подобу.

Кадр 26

Істота раптом зникла. А потім усі летючі міхури зібралися в кільце на березі озера й закружляли в танку. З кожним рухом їхні тіла мінялися, набували нової форми. І ось вражені Гриць та Марічка побачили не химерних летючих істот, а дітей Землі, своїх ровесників. Взявшись за руки, ті істоти танцювали.

Кадр 27

—Давай создаємо скафандри й вийдемо. Зустріч з дітьми іншого світу— це ж страшенно цікаво!—сказала Марчіка. Вони спустилися автоматичним ліфтом униз, минули шаюз і ступили на чужу планету.

Кадр 28

Істоти побачили дітей. Їх танок розпався, і вони весело зграйкою оточили Марiчку та Гриця непроникним кільцем. —Такi самiсiнькi, як i нашi дiти,—почувся по радiо голос Марiчки.—Вiтаємо вас, друзі, ми прибули з Землi!

Кадр 29

—Негайно в корабель!—суворо пролунав у навушниках тривожний голос тата.—Тікайте в шаюз, чекайте на нас! Гриць схопив дівчинку за руку. А хотів було бігти до космольота, та враг подобн дітей з чужої планети разюче змінилися, вони перетворилися на потворних восьминогів і накинулися на прибульців з Землі.

Кадр 30

Гриць запручався, але де там! Їх з Марiчкою підняли в повітря й понесли геть від корабля. —Татку! Мамо!—кричала перелякана Марiчка. Проте ніхто на допомогу не прийшов. Хижi iстоти несли свої бранів усе далi й далi.

Кадр 31

Тринь запручався, але де там! Їх з Марiчкою підняли в повітря й понесли геть вiд корабля. —Татку! Мамо!—кричала перелякана Марiчка. Проте нiхто на допомогу не прийшов. Хижi iстоти несли своїx бранецьв усе далi й далi.

Кадр 32

Перелетівши озеро, восьминоги почали хутко зникуватися в глибину чорної прірви. Там клякотiв пiнистий зелений потік. Посеред нього височіла похмура скеля, а на ній — велетенська вежа, змурована з темно-червоних кристалів.

Кадр 33

Хижі істоти зупинилися на верхів’ї вежі. З отвору в ній виповзла велетенська потvora, подібна до брудного мішка, виповненого якимись драглями. Блиснули злісні очі, в повітря знялися довжезні мацаки: ними огидне страховисько торкнулося дитячих скафандрів.

Кадр 34

Марійка закричала: — Мамочко, рятуй нас! Проте у відповідь не почулося й звуку. Гриць зрозумів, що ніхто їх звідси не визволить, але не заплакав. Треба навіть умирати з гідністю, — так часто говорив тато.

Кадр 35

Потвора вхопила Гриця в свой мацак и почала розглядáти з усíх бокiв. Вопа крутнула його i так i сяк, певно, роздумуючи, як зручнiше здерти з нього блискуче покриття. Те ж решта восьминогiв робили з Марiчкою. Дiвчинка плакала, а Гриць, зцiпивши зуби, мовчав.

Кадр 36

Чім би все скінчилося, невідомо, бо раптом якісь полум’яно-блакитні істоти спустилися з неба й напали на восьминогів. Завирував бій. Потвора та решта восьминогів відпустили дітей і заховалися в чорному отворі землі.

Кадр 37

Полум’яно-блакитні істоти, схожі на граційні летючі квіти, покружляли над вежею, потім підхопили дітей гнучкими стеблами-руками й винесли їх з прірви.

Кадр 38

—Хто це?—питала Марiчка в Грiнца.—Куди вони нас несуть? Може, хочуть нас убити?! —Ми вашi друзi,—почувся несподiвано голос у навушниках.—Ми господарі цiєї планети. А тi, що полонили вас, то дуже хижi iстоти. Вони вміють змiнювати зовнiшню подобу. Вони одурили вас. Ми знаємо, де ваш корабель, i вiднесемо вас туди.

Кадр 39

—Чуєш, Марiчко?—схвильовано говорив Гриць.—Це добрi й розумнi мешканцi цiєї планети. Але звідки вони знають нашу мову? —Ми давно слухаємо ваші радіопередачі. Ми вивчили багато мов Землі. Тож радi вітати гостей у своєму світі.

Кадр 40

Швидко промайнули внизу води озера, з iмли з’явилося громада космольота. Бiля нього метушилися люди. Уздiвши летючих полум’яно-блакитних iстот, космонавти приготували променеві рушниці. —Тату, не стрiляй!—крикнув Гриць.—Це нашi рятiвники, люди-квiти. Вони визволили нас з полону!

Кадр 41

Діти відразу ж потрапили в обійми стурбованих батьків. У матері за прозорими забралами заблищали сльози, а Гриців тато суворо сказав: —Якой була можливість, я б тебе відправив назад. Ти не витримав третього іспиту.

Кадр 42

—Витримав,—озвалася чарівна квітка-людина, і космонавти вражено подивилися на її тремтячі пелюстки, на мерехтливі очі.—Ваш хлопчик мужній і безстрашний. Він тримався, як герой. Ми щасливі, що саме він був першим землянином, з яким нам пощастило зустрітися. Новий світ відкриває перед вами, люди, свої серця.

Кадр 43

РЕДАКТОР Л.ПОПОВА