Сын Таращанского полка

Кадр 1

ПЕТРО ПАНЧ СИН ТАРАЩАНСЬКОГО ПОЛКУ

Кадр 2

Герою громадянської війни Васильку — 10 років.

Кадр 3

Його вірному другові Шарку — трохи менше. Вони завжди допомагають один одному і виручають з біди.

Кадр 4

Хату Василька спалили петлюрівці, батько був тяжко поранений у бою. Пішов хлопчик шукати батька та й потрапив до Таращанського полку.

Кадр 5

Василько став розвідником. Але він дуже хотів учитися. І під час перепочинку, між боями, сідав за парту разом з дорослими.

Кадр 6

Наука Маркса всемогутна, бо вона — правдива Хлопчик саме дописував на лошці речення, коли на порозі став задиханий червоноармієць Кузьма: „Васильку, батько твій приїхав!“

Кадр 7

Раптом за вікном гримнув постріл. Тривога!

Кадр 8

За селом почалася стрілянина. А хлопчик, перекинувши на спину Шарка, подався до штабу, куди поїхав його батько.

Кадр 9

У штабі батька вже не було, і Василько вирішив шукати його там, де точився бій. Край села в рівчаку строчив кулемет. На нього йшов густий цеп ворогів.

Кадр 10

У червоноармійців кінчалася остання кулеметна стрічка. Петлюрівці можуть вдертися в село. Василько метнувся за патронами.

Кадр 11

За десять хвилин хлопчик, обвішаний стрічками, важко дихаючи, повернувся. Кулемет мовчав. З рівчака раптом вискочили петлюрівці.

Кадр 12

Василько кинувся в кущі. Та на галявині теж побачив петлюрівців. Хлопець подерся на товсту грушу.

Кадр 13

Один з козаків помітив його і наказав злізти. Той хотів подертися ще вище. Раптом під ногою обломився сучок, і Василько звалився переляканому козакові на голову.

Кадр 14

Розлючений петлюрівець замахнувся прикладом, але другий зупинив його: „Ще встигнемо прикінчити, а такий нам більше за дорослих розповiсть“.

Кадр 15

Козаки схопили ще хлопчика, розвідника Карпа, і повели до сотника. На пагорбку козак, а за ним і Василько озирнулись: позаду сунуло щось, схоже на труну.

Кадр 16

Петлюрівець побачив копи і погнав туди полонених.

Кадр 17

Шляхом котив панцырник. Свой!

Кадр 18

Раптом панцерник забуксував у великій калюжі. З нього продовжували стріляти, і козаки не могли підняти голови.

Кадр 19

Василько, якому Карпо щось прошепотів, скинув гімнастьорку, узяв з полукіпка сніп і поповз з ним до панцирника.

Кадр 20

Підсунувши сніп під колесо, хлопчик почав стукати у двері машини: „Відчиніть, це я, Василько! Вже не буксуватиме. Я сніп підклав“.

Кадр 21

Дверцята відчинилися. З’явилася рука з револьвером і швидко втягла хлопця у броньовик. „I Карпа візьміть. Він за полукіпком,“—встиг сказати Василько.

Кадр 22

Біля полукіпка гримнув постріл, потім виповз з гвинтівкою в руках Карпо і теж зник у панцирнику.

Кадр 23

Обоз петлюрівців, що обминав броньовик стернею, виїхав був знову на шлях. Коли ж панцирник рушив, підводи кинулися врозтіч.

Кадр 24

Раптом машина зашипіла, вибухнула газом і стала.

Кадр 25

Коли дим розвіявся, козаки попідводили голови, почали підніматися, стріляти в панцирник.

Кадр 26

Петлюрівці оточили машину. „Здавайтеся!“—закричали. „Нехай ваші командири прийдуть, — почулося з панцирника, — тоді й здамося.“

Кадр 27

На лайку, погрози і накази довговосого козака з панцирника не озивалися. Тоді він скочив на коня і подався до села, щоб доповісти про все сотникові.

Кадр 28

В хаті, де розташувався петлюрівський штаб, було три офіцери. Довговусий ще з порогу вигукнув: „Трофею захопили! Панцирник“.

Кадр 29

Пропозиція сотника притягти на буксирі і „піджарити“ більшовиків дуже сподобалася білякам.

Кадр 30

Грузовик впритул під’їхав до панцирника. Довговусий, хвацько збивши на потилицю шапку і розмахуючи револьвером, іронічно проказав до панцирника: „Ну-с, милості просимо, вилазьте, панове“.

Кадр 31

Червоноармійці знову відмовилися залишити броньовик. Хтось дитячим голосом назвав довговусого козака барабанною шкурою. Це розвеселило козаків.

Кадр 32

Побілілий від злості довговисий наказав шоферові чіпляти панцирника до грузовика, а сам ускочив у кабіну.

Кадр 33

Ще хвилина—і грузовик шляхом потягнув броньовик назад.

Кадр 34

Козаки побачили над селом великий стовп диму. Вже уявляли, як червоні проситимуться, коли панцирник опиниться на вогнищі.

Кадр 35

Серед галасу й гуркоту ніхто не почув, як почав працювати мотор панцирника.

Кадр 36

Водночас на броньовику розчинилися всi вiконця, розляглися постріли з гвинтівок i кулеметні черги. Рятуючись, козаки кинулися врозтіч.

Кадр 37

Шофер спробував відчепитися, та з панцирника заверещав дитячий голос: „Грузовик тепер наш, не займайте!“

Кадр 38

Коли шофер повернувся до кабіни, очманілий від жаху довговусий прохрипів йому, щоб відпустив броньовик. Шофер у відповідь вимкнув мотор.

Кадр 39

Тим часом Василько, сидячи в панцирнику, роздумував, куди подівся Шарко. Через щілини нічого не було видно: очі застилав дим. Василько прочинив дверцята.

Кадр 40

Висунувшись, хлопчик побачив штани козака, який біг поруч з панцирником і намагався встромити гвинтівку в колесо.

Кадр 41

Переляканий Василько смикнув ручку на себе. Великі, мов сліпниця, козакові штани міцно затиснулися бронею дверцят.

Кадр 42

Петлюрівець пробіг кілька кроків. Потім спіткнувся, упав і повис на дверцятах. Він так зарепетував, що його почули червоноармійці.

Кадр 43

А Василько думав про свого Шарка і про те, що незабаром вони зустрінуться і підуть разом у розвідку...

Кадр 44

КІНЕЦЪ Автор сценарію І. СОБОЛЄВ Консультант В. ТКАЧЕНКО Редактор А. СТАХОВСЬКА Художники О. ЧЕМЕРИС В. КУШ