Сказка о царе Салтане. Часть 2

Кадр 1

А.С.Пушкинъ казка про царя Салтана У перекладі Н.Забіли малював В.Парновъ

Кадр 2

ЧАСТИНА друга.

Кадр 3

Вітер в морі повіває І кораблик підганяє. Вартові з гармат гримлять, Кораблю пристать велять. Пристають до міста гості; Князь Гвідон їх кличе в гості. І говорить князь купцям: „Добра путь, панове, вам По морях, по окіяну! Та скажіть царю Салтану: Князь Гвідон йому, мовляв, Привітання передав“.

Кадр 4

Гості князеві вклюнились І в дорогу відрядились. Князь до моря йде, і знов Лебедицю там зна́йшов... Обернувсь князь на муху І над морем що є духу За корабликом погнавсь І в щілинку заховавсь.

Кадр 5

От на берег вийшли гості; Цар Салтан їх кличе в гості, А за ними навпростець Полетів наш молодець. Бачить: весь у сріблі й златі Цар Салтан сидить в палаті На престолі, у вінці, З тихим смутком на лиці.

Кадр 6

Звідки, гості, припливли? У яких краях були? Чи за морем все щасливо? І яке на світі диво? „За морями все щасливо. В світі я ось яке є диво: Острів серед хвиль лежить, Місто там нове стоїть З золотоверхими церквами, З теремами та садами…“

Кадр 7

„Там ялинка е густа, Поруч – хатка золота, В хатці білочка міститься, Та така вже витівниця: Все пісні вона співа Та горішки розбива, А горішки не простенькі – В них шкарлупки золотенкі“.

Кадр 8

Посміхаючися стиха, Каже так царю ткачиха: „Ну й дивинка, просто сміх! Білка там гризе горіх І складає в рівні купки Самоцвіти йi шкаралупки! Що ж тут дивного? Пусте! Невелике диво те“.

Кадр 9

„Є на світі справжнє диво: Море збуриться бурхливо, Закипить та зареве, Та на берег напиливе, Розіллетсья в шумовині — І лишаться на камінні В панщирах, мов жар зорі, Тридцять три богатирі“.

Кадр 10

Всіх дивує небелиця, А Гвідон все злиться, злиться, Та до тітки як майне! В льве око як кусне! „Мій ж тебе! Зажди хоч трішки! Стій!“ А князь у двері нишком Та над морем знов мерщій Полетів на острів свій.

Кадр 11

Князь над синім морем ходить, З хвиль очей ясних не зводить; З моря вітер повіва — Лебедиця підплива. „Здрастуй, князю мій вродливий! Чом задумався журливо? В море дивишся чому?“ — Каже так вона йому.

Кадр 12

„Диво дивне я б хотів Роздобуть з чужих країв — В панцирах, як жар зорі, Тридцять три богатирі, Та все велетні вродливі, Добрі лицарі сміливі, Йдуть дозором по землі З Чорномором на чолі”.

Кадр 13

…Море вмить Як надметься й закипить — Розiллялось в шумовині, І лишились на камінні Тридцять три богатирі, В панцирах, як жар зорі, Струнко йдуть вони по двое. Сивий дядько з бородою Поперед усіх іде Та до міста їх веде.

Кадр 14

Дідько каже: „З синіх хвиль Нас сестриця наша біла Надіслала і звеліла Славне місто стерегти, Варту пильную нести“. Отже, разом ми віднині- Будем о нічній годині Біля стін твоїх міських, З хвиль виходити морських, І стоятимем в дозорі“.

Кадр 15

Вітер в морі повіває І кораблик підганяє, Вартові з гармат гримлять, Кораблю пристать велять. Пристають до міста гості: Князь Гвідон їх кличе в гості: "Чим ви, гості, торгували? І куди ви прямували?"

Кадр 16

„Торгували ми булатом, І сріблом, і щирим златом, І тепер лежить нам шлях“ В окіянах та морях Мимо острова Буяна, В царство славного Салтана.

Кадр 17

Князь до моря йде—і знов Лебедицю там знайшов. І вона ізнов його Вмить оббризкала всього. Князь тут зменшився, стулився І джмелем умить зробився. Полетів щодуху джміль І кораблик серед хвиль Наздогнав в одну хвилинку Та й забився у щілинку.

Кадр 18

Цар Салтан гостей вітає, І частує, і питає: „Звідки, гості, припливли? У яких краях були?“ Чи за морем все щасливо? І яке на світі диво?“ „За морями все щасливо В світі ж ось яке є диво…“

Кадр 19

„В панцирах, як жар зорі, Тридцять три богатирі, Та все велетні вродливі, Добрі лицарі сміливі, Рівні всі, немов один; До міських підходять стін З сивим дядьком Чорномором, Щоб ходити там дозором“.

Кадр 20

Повариха та ткачиха — Ні мур-мур! А Бабариха, Посміхнувшися на те, Вимовляє: „Це пусте! Ось насправді диво дивне: Десь на світі є царівна, Та такої красоти, Що очей не відвести: Денне світло затіняє, А вночі, як сонце, сяє”.

Кадр 21

Всіх дивує небилиця, А царевич, хоч і злиться, Та не хоче зло вчинить — Бабку рідну осліпить. Він над бабою кружляє, Просто їй на ніс сідає, Та, як вкалить богатир — Так і вискочив пухир!

Кадр 22

„Ми ж тебе… Зажди хоч трішки! Стій!..“ А джміль — в віконце нишком… Та над морем загудів І додому полетів.

Кадр 23

Князь над синім морем ходить, З моря він очей не зводить. Вітер тихий повіва— Лебедиця підплива: „Здрастуй, князю мій вродливий! Чом задумався журливо?"

Кадр 24

„Справді, є така дівця. Тільки ж це не рукавиця — З ручки жінку не змахнеш Та за пояс не заткнеш.“ Дам тобі таку пораду: Ти ще поладом та ладом Розміркуюй це до пуття, Не зазнати б каяття“.

Кадр 25

Князь Гвідон відповідає: „Туга серце обіймає Скрізь одружується всяк, Тільки я лиш одинак!“ „Хто ж у тебе на приміті?“ „Десь царівна є на світі, Та такої красоти, Що очей не відвести… Денне світло затіняє, А вночі, як сонце, сяє“.

Кадр 26

Князь Гвідон почав божитись, Що пора йому женитись, Що поклав він рішенєць — Швидше стати під вінець. Що давно вже він готовий По царівну чудову Безперестанку йти Хоч в які чужі світи.

Кадр 27

Тут вона, зітхнувши злєгка, Каже: „Нащо так далеко? Ця обраниця твоя Біля тебе — це бо я!“ Rozіп’явши білі крила, Лебедиця полетіла… Стрепенулась, обмахнулась — На царівну обернулась.

Кадр 28

Князь царівну обіймає Та до серця пригортає. І до матері мерщій З нею йде у терем свій.

Кадр 29

Мати щирі сльози ллє: „Хай вам щастя бог дає!“ Князь тут довго не збирався, Із царівною побрався, Стали жить та поживать І приплоду дожидать.

Кадр 30

Вітер в морі повіває І кораблик підганяє; Вартові з гармат гримлять, Кораблю пристать велять.

Кадр 31

…Відмовляє князь купцям: „Добра путь, панове, вам По морях, по окіяну До того царя Салтана; Нагадайте ж ви йому, Володарю свойому, Що до нас він виряджався, Та й понині не зібрався“.

Кадр 32

Вітер весело шумить, Корабель на схід летить Мимо острова Буяна, В царство славного Салтана. Цар Салтан гостей вітає, І частує, і питає: "Чи за морем все щасливо? І яке на світі диво?"

Кадр 33

„За морями все щасливо. В світі ж ось яке є диво: Острів серед хвиль лежить, Місто там нове стоїть…“ Має жінку князь на славу — І розумну, і ласкаву, Та такої красоти, Що й очей не відвести“.

Кадр 34

Царь не втерпів, в тую ж мить Флот звелів він спорядить.

Кадр 35

Під вікном Гвідон сидить, Мовчки в море він глядить. Море тихе, не хлопоче, А лише ледь-ледь тріпоче, І далеко в синій млі Появились кораблі: На просторах окіяна Флот іде царя Салтана.

Кадр 36

Флот до острова підходить. Князь Гвідон трубу наводить: Цар на палубі сидить І в трубу на них глядить, З ним ткачиха й повариха, Й сваха Баба Бабариха.

Кадр 37

Враз гармати загриміли, На дзвіницях задзвонили. Йде Гвідон до моря сам І царя стрічає там.

Кадр 38

Цар поглянув — сам не свій, Кров у ньому схвилювалась. „Що я бачу?! Як це сталося? Це ж вона!” — аж дух зайнявсь… Цар сльозами тут заллявсь. Обіймає він царицю, І синка, і молодшицю.

Кадр 39

Тут до столу всi пiшли I бенкет розпочали. Я там був, мед-пиво пив, Тiльки вуса обмочив.

Кадр 40

Кінець. Редакторъ А. Нервашка.