Серебряные волы

Кадр 1

СРІБНІ ВОЛИ Казка Ліґіра Художник Сільваші ЛІ.

Кадр 2

В одного бідного хлопа був син. Разом з батьком він обробляв поле, що межувало з панським.

Кадр 3

Якось ціле літо працював хлопець у людей, заробив грошей і купив воли. Заздрісно стало панові, що такі бідняки мають худобину.

Кадр 4

Одного разу старий вигнав волів на пашу й заснув. А вони зайшли на панське пасовище.

Кадр 5

Приїхав пан, забрав воли і не віддає. — Бачиш, сину, якого я клопоту наробив. — Нічого… Піду шукати якої служби. Зароблю грошей, куплю інші воли й повернуся.

Кадр 6

Йшов хлопець кльканадцять днів і зайшов у великий дрімучий ліс. Мандрував, мандрував і знайшов велику поляну. А на поляні паслося двісті срібних волів.

Кадр 7

Коло волів сидів старенький дід і ку́рив лю́льку. — Куди йдеш, синку? — Йду, дідуню, служби шукати.—Може, приймете мене пасти череду за пару волів?

Кадр 8

— Не треба мені наймита. Вибирай собі найкращі воли, впрягай у віз, бери плуг, борону і їдь трохи далі. Там побачиш велике поле. Обори його навколо. Хто б тебе не просив щось зробити або дати — не слухай, роби своє.

Кадр 9

Доїхав хлопець до великого поля і почав орати.

Кадр 10

Раптом бачить — сидить чоловік біля хліба і просить дати йому хліба.

Кадр 11

А над водою лежитъ человѣкъ і проситъ води.

Кадр 12

Далi побачив хлопець вогонь, а бiля вогню чоловiк лежить i крiзь сльози просить пiдсунути його ближче, бо дуже змерз.

Кадр 13

Як минув цього, то побачив ще одного — сидить бля купи грошей і просить грошей.

Кадр 14

Оборав хлопець поле і приїхав до старого пастуха, а той і каже: —Ідь додому, а як додобишся, то волі приженеш.

Кадр 15

Приїхав додому, а пан побачив срібні воли і сон втратив. Думав, думав, як би ті воли видурити, і вирішив порадитися з війтом. —Треба дати хлопцеві таку роботу, аби він її не виконав, а воли схудли. —Є така робота, —зрадів пан.

Кадр 16

Покликали вони хлопця. — Якщо ти за день виореш сто гектарів лану, вивезеш насiння волами i засiєш, волi будуть твої, а нi, то заберемо, а тебе стратимо.

Кадр 17

Приходить хлопець засмучений до волів, а вони й кажуть: — Не журися. Ми знаємо, що пан загадав. Запрягай нас і поїдемо.

Кадр 18

Під’їхав хлопець під панську комору, накидали йому на воза сяк-так мішків, сів він зверху, а пан сміється. — І з місця не зрушить!

Кадр 19

Але хлопець виїхав на поле, впряг воли в плуг і оре. Починає одну скибу, а за нею двадцять лягає, одразу поле волочиться, пшениця сіється — до обіду він з усім впорався. Приїхав пан, подивився — все в порядку. Але подумав: „Вже воли, напевне, схуднуть, якщо стільки виорали“.

Кадр 20

На другий день побачив волів, а вони ще кращими стали. Радяться пан з війтом, яку ще роботу загадати. Кличеть хлопця і наказують: — Їдь на Чорне море і перевези гору з одного боку на другий. Як виконаєш — житимеш, а ні — без голови залишишся.

Кадр 21

Приїхали під ту гору, а вона аж хмар сягає. — Не сумуй, — втішають воли. — Бери лопату і кидай глину на віз. Узяв хлопець раз лопатою — третини гори нема, вдруге — менше половини залишилося, а за третім разом уся гора була на возі.

Кадр 22

Приехали до моря. Воли зупинилися, тричі дмухнули на воду — море розійшлося, а посередині зробилася суха дорога.

Кадр 23

Перейхав хлопець на другий бік, скинув гору за трьома разами, а воли знову дмухнули, і море стало як море.

Кадр 24

Як дізнався про все це пан, поїхав на берег моря-туди, де гора стояла, а там — лише яма. Зате по той бік гора небо підпирає.

Кадр 25

Знову міркують пан з війтом, як хлопця згубити. Кличеть його і наказують: за добу ліс вирубати і дерев’яний палац серед моря побудувати.

Кадр 26

Зажурився хлопець. Пішов на пораду до волів, бо не віриться йому, що й таке можна зробити. —Не бійся, зробимо,—кажуть воли. —Бери лишень сокиру й пилу. І рушив він до панського лісу.

Кадр 27

Не встиг покласти на воза два патики, а віз уже повний. Сів зверху, поїхав до моря. Воли дмухнули по три рази, і стала суша.

Кадр 28

Посеред моря віз розвантажився. Воли й кажуть: —Зарубай сокину в дерево і скажи, аби через п’ять годин тут палац був, а сам іди на берег і лягай спати.

Кадр 29

Як виріс будинок, розбудили його воли. — Йди, оглянь палац і забери ключі від нього для пана.

Кадр 30

Приїхав пан до берега і аж забувся з дива. Довкола вода, а там, де будинок стоїть, суша.

Кадр 31

Оглянув кімнати і хвалиться: —Ось тепер я заживу. З усього світу до мене пани будуть з’їжджатися.

Кадр 32

Але все ж пану болить, що хлопець має срібні волі. І вигадала пан з війтом для нього ще одне завдання — відвезти їх до пекла, щоб подивитися, чи добре там їх родичі живуть. — По дорозі його вб’ємо, волі в срібних заберемо і так розв’яжемося з напасником.

Кадр 33

—Як відвезеш нас до пекла, то дістанеш подарунок, а ні, то стратимо ми тебе. —Я відвезу вас до пекла, але підпишіть договір, що маєток моїм буде. А якщо не довезу, то можете мене стратити. Погодилися, склали договір.

Кадр 34

— Швидше, хлопче, — наказує пан. — Сьогодні бути там. Як свиснув парубок на волів, то лише вітер з’явився. Через якийсь час були вже на тому місці, де колись зорав собі парубок поле.

Кадр 35

Не встиг оглянутись, а вісім чортів тут як тут. — Добре, що ти їх привів. Нам таких і треба. Взяли пана і війта на вила і прямо в смолу киплячу вкинули.

Кадр 36

Повертається хлопець до старенького пастуха, випрягає волів. — Вже доробився, синку? — питає дід. — Доробився, дідусю.

Кадр 37

—Дідуню, коли я оборовав поле, то бачив людей. Хто вони? —То все пани, синку. Перший мав гори хліба, але ніколи нікому не давав. Другий жалів навіть води, коли на його полі працювали в спеку. Той, що біля вогню лежав, мав свій ліс, але убивав людей за в’язку. Той, що лежав коло грошей, ніколи жебракам не давав милостині і не позичав. То дивись, у тебе буде всього досить, але якщо хтось до тебе зайде і чогось попросить, то аби ти ніколи не шкодував дати.

Кадр 38

редактор Б.Й. Житковська