Семь страхов

Кадр 1

Д. НАГИШКІН СІМ СТРАХІВ МАЛЮВАЛА Г. КИСЛЯКОВА

Кадр 2

Жили у верхів’ї річки Ноппі два брати — Соломдія й Індіра. Коли їхній батько вмирав, то наказував їм: —Одне одного тримайтесь. Комусь погано стане — нехай другий допоможе. В один бік обидва дивіться.

Кадр 3

Минув час. От якось пішли брати на полювання. Йшли, йшли… Індіга туди-сюди позирає—не любить в один бік дивитись.

Кадр 4

Ноли це рантом чуе Індіга позаду шум. Повернувся, а на старшого брата тигр нападає! Той і ножа не встиг витягти. Меншому брату списа б у тигра метнути, а в нього серце зробилося заячим: злякався Індіга.

Кадр 5

На землю упав, руки склав, благає тигра не чіпати їх з братом. Довго лежав Індіга. А потому голову звів, дивиться — ні тигра, ні брата немає. Обидва щезли.

Кадр 6

Защеміло в Індії серце. Став він брата кликати. Гукав, гукав, та ніхто не озивається, тільки сопки його крик передражнюють: „Солом! Діді! Гага! Ааа!“ Заплакав хлопець.

Кадр 7

Та нічого не вдієш: дома мати жде, треба полювати. Став Індіга капкани обдивлятися. В одному колонок сидить. Побачив Індігу і закричав: „Иди геть, ти брата згубиш!“ Перегриз затиснуту в капкані лапу й поскакав геть.

Кадр 8

Став індіга пастки обстежувати. В одній петлі тхорик сидить. Побачив індігу й ну кричати: „Бридко такому в руки датись!“ Петлю розірвав, у тайгу пішов.

Кадр 9

Вистрілив Індіга в гусака. Вирвав гусак стрілу з-під крила, кинув назад Індізі, кричить йому: „Як такому за здобич стати? Брата згубив Індіга-га!" Склав крила, у воду кинувсь, утопився. Не даються хлопцеві із заячим серцем ні звірі, ні птахи.

Кадр 10

До матерi Індіга пішов. На коліна став. Усе розповів. Поцілувала його мати. Наме йому, плачучи: —Серце мужчини шукати іди. Брата іди шукати. Через твій переляк пропав він. Тільки сміливістю тепер повернеш його!

Кадр 11

Пішов Індіга. А де брата шукати, куди йти, не знає. Повзучого вужа зустріє, спитав. Не знає вуж. Мишу спитав. Не знає миша. Білку побачив, спитав. Не знає й білка.

Кадр 12

Став Індія орла питати—чи не бачив він, бува, його брата. Відповідає орел: —Далеко твій брат! Знайти його зможеш, якщо сім страхів перетерпиш. Та я допоможу тобі. Ось, куди полетить моя пір’іна, туди і йди.

Кадр 13

Летить піріна, а за нею простує Індіга. Дивиться вперед, як батько навчав. Довго йшов, до річки дійшов.

Кадр 14

Пір’їна через річку полетіла, а Індіга човен зробив, на воду спустив. Завирувала, закипіла річка. Пара вгору піднялася. Потріскався човен Індіги, потонув. Страшно хлопцеві стало, а він каже собі: „Ну, це ще не страх. Страх іще попереду”.

Кадр 15

Через ниплячу річку полетіла стріла, а він разом з нею. Клубочиться пара довкола Індії. „Нічого,—думає Індія,—замине”.

Кадр 16

Перелетів через річку, далі пішов. Ішов, ішов за пір’іною… Через три струпки перескочив, три сопки подолав. Бачить—між двома горами кам’яниста галявина.

Кадр 17

А на тій галявині—стійбище тигрів. Здобич терзають. Ревуть так, наче грім гримить. Б’ється серце в Індії. „З’їдять мене“—думає. Хотів наостаток люльку викурити і згадав про кресало.

Кадр 18

Швидко сухої трави набрав, скрутня зробив, на голову насунув. Викресав вогонь, запалив скрутня і кинувся через стійбище тигрів. Біжить і сам собі каже: „Що ще не страх. Страх іще попереду“.

Кадр 19

Стійбище перебіг, тигра одного вбив, м’ясо, шкуру з собою взяв. Біжить за пір’іною далі. Через сопки, через річки… За останньою річкою ліс починається. У тому лісі—дерева до неба.

Кадр 20

Через гілля промінь сонця не проб’ється, вітер не продерться. Гілки, немов руки, вигинаються, хапають Індігу. А він шкуру тигра на себе напнув, а сам все далі й далі біжить. „Що ще не страх, — думає.—Страх іще попереду”.

Кадр 21

Набрав Індіґа гілля з тих дерев, щоб вогнище розпалити. А пір’їна не йде, далі летить, шляхів не вибирає. Шість струмків перескочив Індіґа, подолав шість сопок, шість річок переплив. Вийшов на болото, а пір’їна далі летить. Що Індізі робити? Давай він гіллям болото гатити та по ньому через те болото ступати.

Кадр 22

Дійшов до середини болота, а на шляху в нього одноногий горбатий чоловічок стоїть. Страшний чоловічок: отої, що трясовинням людей водить, доки багнюка не засмокче. —Куди йдеш, хлопче?—питає. —Тебе шунаю,—відповідає Індія (що йому втрачати!)

Кадр 23

—Нажуть, твоя одна нога сильніша за дві… Не мому я цьому повірити. Давай спробуємо, хто вище стрибне,—сказав Індіга й стрибнув вище дерева.

Кадр 24

—Хіба так стрибають!—засміявся чоловічок.—Ось як треба! За хмару заскочив. А Індіга давай швидше з болота вибиратись. „Що не страх,—думає.—Страх іще попереду“.

Кадр 25

Упав чоловічок, весь у трясовину вгруз. Доки виліз, очі протер, Індіґа на тверду землю вийшов. —Гей, хлопче, іди сюди!—гукає чоловічок. —Другим разом!—кричить Індіґа.—Діло в мене є.

Кадр 26

Обооснути Індія не встиг—пір’іна далі летить. Дев’ять струмків перескочив, дев’ять сопок подолав, дев’ять озер перейшов. Раптом виповзає з останнього озера великий змій.

Кадр 27

Нільцями в’ється, луска на ньому дзенить, із пащі полум’я палахкотить, а Індія себе втішає: „Це ще не страх. Страх іще попереду“. Камінь з землі підібрав, змію в пащу жбурнув. —Гей, сусіде, візьми шматок сала, пригощайся!

Кадр 28

Нинувся Індіґа тікати, доки змій з намоном упорається. Довго біг. До крові ноги збив. Опинився в ущелині. А навколо—живі каміонки. Повертаються, дивляться йому вслід, погойдуються.

Кадр 29

Раптом бачить Індіґа—серед каміння стоїть злий гірський чоловік Накзаму. Волосся в Індіґі від страху дибки піднялося. „Зараз і мене в камінь оберне“,—думає, але набрався духу і крикнув: —Невеличкий це хист—людей на каміння перетворювати. Це ще діда мій умів.

Кадр 30

—Нагнись-бо до мене, я на вухо тобі скажу те, що мій дід знав, а ти не віддаси! Нагнувся Нанзаму, вухо наставив. А Індіга витяг кисет з тютюном і сипонув Нанзаму в носа.

Кадр 31

Поки Накзаму чхав, Індіґа струмок перескочив, три сопки подолав, шість озер обійшов, дев’ять лісів поминув і опинився перед кам’яною стіною. Нi обійти, нi перелізти—через усю землю тягнеться стіна, за хмарами ховається.

Кадр 32

Отут уже Індізі страшно стало. Заплакав він, поглянувши на себе. Руки обгоріли. Ноги до кісток збиті. Живіт від голоду до спини прилип. Багато страху перетерпів, а брата не видно. Витяг ножа Індіга, щоб серце своє заяче вирізати…

Кадр 33

Раптом бачить-двері в стіні. А який за ними ще страх? Пересилив себе Індіга. Узяв списа до рук. Вдарів щосили... І, до всього готовий, скочив у ті двері.

Кадр 34

Що сталося?.. І стіни немає ніякої… Він на тому самому місці, до брата свого згубив. Навколо буйно квітують лілії, щебечуть пташки… А просто перед Індігою стоїть його брат Соломіда і вродливу дівчину за руку тримає.

Кадр 35

—Спасибо, брате!—каже Соломдія.—Не побояся ти нічого заради мене. І дівчина всміхається Індізі. Наже: —Я з тигриного роду. Полюбила твого брата, тому я забрзла до себе. Тепер з вами житиму, ви-сміливі люди.

Кадр 36

КІНЕЦЬ Укркінохроніка. Київ-13, Щорса, 18 Держкіно УРСР 1936 р. Ціна 30 коп.