Рак-Неборак и его верная жена

Кадр 1

Раk-Неборак і його вірна жінка Українська народна казка Художник О. Кірієнко

Кадр 2

Жили дід та баба, а в них було три доньки—одна краща за іншу.

Кадр 3

Якось баба сказала найстаршій: — Ану, візьми відро та принеси води.

Кадр 4

Дочка взяла відро, зачерпнула з кринички води і хотіла вже йти, але раптом рак-небора́к—хап за відро й не пускає.

Кадр 5

—Пусти мене, раче-небораче! —Як підеш за мене, то пущу. —Ніколи у світі я не буду жінкою клишоногого рака. Рак-неборак потягнув її у воду.

Кадр 6

Баба чекала трохи, а потім каже середній доньці: —Найстарша дочка десь пропала. Візьми друге відро і принеси води, бо обід треба варити.

Кадр 7

Пішла середня дочка. Зачерпнула водички, але не встигла витягнути, як рак-неборак—хап за відро й не пускає.

Кадр 8

—Пусти мене, раче-небораче! —Як підеш за мене, то пущу. —Ні, я вийду за гарного хлопця, а не за якогось кривоногого рака. Рак-неборац—сіп її, й дівчинка впала у криницю.

Кадр 9

Баба вже розсердилася: — Та що вони там, поснули? А найменша каже: — Я піду, мамо, й принесу водички.

Кадр 10

Пішла до криниці, зачерпнула воду. Рак-неборак схопив за відро й не пускає.

Кадр 11

—Пусти, бо мені тут ніколи сидіти! —Як вийдеш за мене, то пущу! —А ти будеш мене вірно любити? —Буду, дівчино! —Тоді я вийду за тебе.

Кадр 12

Домовилися призначити сватання на неділю. Найменша забрала сестер і пішла додому.

Кадр 13

Настала неділя. На вулиці зібралися люди, бо хотіли побачити, як рак-неборака буде танцювати. Почали сміятися: —У рака-неборака криві ноги. Та ще він задкує—пішов у другий бік.

Кадр 14

Але раптом земля загуділа. З’явилися легкі на конях. Перед ними на білім коні їхав молодик у закватчаному напелюсі. Він розмахував топірцем, що блищав дімантами. Наймолодша дівчина була дуже втішена.

Кадр 15

Легінь зліз з білого коня. Бої увійшли в хату і посідали за столи. Засвата́ли найменшу дочку—почали танцювати, співати. А потім молодий каже нареченій: —Я маю бути раком іще один рік і три місяці. Чи будеш ти мене чекати так довго? —Так, буду чекати.

Кадр 16

Молодий сів на коня—і тільки дим та нитна за ним.

Кадр 17

Але кожного вечора приповзав він до хати, скидав із себе шкаралупу і ставав людиною. Жінка не могла ним натішитися.

Кадр 18

Одного разу він сказав їй: — Я, жіню, трохи засну, а ти дослухайся. Як під вікном рак три рази свисне, то розбуди мене.

Кадр 19

Нінка не спала — прислухалася до кожного шepхоту. Але сон все ж зморив її, і вона поклала голову на подушку, коло чоловіка. Вони так міцно спали, що й землетрус не розбудив би їх. Хтось під вікном свиснув три рази, але ніхто цього вже не чув.

Кадр 20

Зірко і сонце зайшло, пташки заспівали. Чоловік прокинувся, убрався в шкаралупу і сказав: — Що ж ти наробила? Тепер шукай мене по світу. Рак-неборак поповз до кринички і пірнув у воду. Він більше не приходив.

Кадр 21

Засумувала молодиця. І одного дня вирішила піти шукати свого чоловіка. Попрощалася з усіма й пішла світ за очі.

Кадр 22

Ішла один день, другий... Цілий місяць. Питала всіх, де би то міг бути її чоловік, але ніхто цього не знав.

Кадр 23

Якось серед широкого поля здибала старого-престарого діда. Розповіла про свою журбу й попросила ради. —Та то, мабуть, тобі допоможе Місяцева мама. Вона живе на Синій горі,—відповів дід.

Кадр 24

Пішла до Синьої гори, стала під хату і—тук-тук у шибку. —Хто там? —Це я, прийшла до матері Місяця просити допомоги.

Кадр 25

Двері відчинилися. Молодиця увійшла і поцілувала господині руку. А сльоза, що впала на руку старої, запекла вогнем. І мати Місяця сказала: — У тебе, молодице, якесь велике горе. Молодиця все розповіла.

Кадр 26

—Добре, я допоможу тобі. Ось син вернеться додому, і я запитаю про твого чоловіка,—мовила мати Місяця. Вона дала їй поїсти і сховала на ніч, накрив коритом під лавицею.

Кадр 27

Чоли розвиднялося, Місяць прийшов додому: — Мамо, а чому тут людським духом пахне? — Та то тобі здається, синку. А, часом, ти не бачив рака-неборака, його жінка шукає по всьому світу? — Не знаю, мамо. Хіба тільки Вітер про це знає.

Кадр 28

Місяць захропів, а його мати підняла корито і каже до жінки: —Підеш, молодичко, до матері Вітру. Вона добра жінка і тобі зарадить.

Кадр 29

Прийшла жінка до матері Вітру. Вклонилася низенько, припала до її руки. Упала сльоза і обпекла господині руку. —Видно, молодице, у тебе на серці якийсь великий біль.

Кадр 30

Жінка розповіла про своє горе. Вітриха зітхнула. Накрила молодицю під лавою коритом і стала чекати свого сина Вітра.

Кадр 31

Нарешті з’явився Вітер. Коли сів за стіл, мати йому каже: —Бідна жінка рака-неборака залишилася одна. Ходить по світу і шукає свого чоловіка. Ти не знаєш, де він може бути?

Кадр 32

—Знаю, мамо. Якби молодиця була десь поблизу, то я б її поніс до рака-неборака. —Вона тут…—стара Вітриха підняла корито.

Кадр 33

Молодиця виклонилася Вітрові. Той довечеряв і сказав: —Виходь на подвір’я і сідай мені на плечі.

Кадр 34

Летіли, летіли я, нарешті, долетіли до золотого замку.

Кадр 35

Рак-неборак повзав у саду, який був огороджений залізним парканом. Молодиця кинулась до нього і заплакала. Рак-неборак обняв її і теж заплакав від утіхи.

Кадр 36

Старий змій, що царковав у золотому замку, все те бачив із вікна. Він тріснув від люті на тисячу шматків.

Кадр 37

Рак-неборак назавжди зробився чоловіком. Він поселився з жінкою у золотому замку, і там довго жили-поживали, ніякого лиха не знали.

Кадр 38

Кінсць Дэкактэр Л. Попова