Про Сулейманскую принцессу

Кадр 1

Про султанскую принцессу (за Карломъ Танъкомъ)

Кадр 2

У сулейманскому султанству володаровав Сулейман.

Кадр 3

Була у нього єдина дочка, на ім’я Зубейда. І ось ця принцеса Зубейда почала ні з сього ні з того маруднити, кашляти, стогнати, бліднути, маріти, худунути й плакати та зітхати, що просто жаль було дивитися.

Кадр 4

Су́лтан ми́тто покли́кав до не́ї свої́х придво́рних чаро́діїв, ворожби́тів, ба́б-шепту́х, ба́б-ві́дьом, па́йтух і шарлата́нів, масажи́стів, ба́нщиків, ма́гів, астро́логів, фельдше́рів і циру́льників.

Кадр 5

Однако ніхто з них не міг влікувати принцесу.

Кадр 6

І запанував у султанськомy дворi та в усьому сулейманськомy краi великий сум.

Кадр 7

Саме той пори примандрував туди подорожній гендляр з Яблонця — якийсь пан Люстіг—I, почувши про хвору принцесу, сказав: —Вашому султанові треба покликати лікаря від нас, із Европи, бо в нас справжні вчені лікарі.

Кадр 8

Сультан покликав до себе отого мандрівного Люстіга. — Пане Люстігу, а як же пізнають у вас справжніх учених лікарів? — Це дуже просто, — відповів пан Люстіг. — Кожний вчений лікар має перед своїм прізвищем дві літери: Др., тобто вчений доктор.

Кадр 9

І відправив султан посла до Европи по лікаря. — Пам'ятайте ж мені, — наказував він, — що справжній лікар є лише той, перед чиїм прізвищем стоїть „Др“. Іншого не приводьте мені, а то відчикрижу вам вуха разом із головами.

Кадр 10

Подолавши всі труднощі та небезпеки, посли кінець кінцем прибули до Европи.

Кадр 11

Тож цілий караван оцих послів — кремезних мамелюків з тюрбанами на головах та з отакеними вусищами, мов кінські хвости, — рушив дорогою через чорнолісся.

Кадр 12

Ідуть вони, йдуть, аж здибують дядька. — Здоровенькі були! — вітає послан дядько. — Дай боже й вам, — відповів посли. — А хто ви, дядечку, такий? — Я, спасибі вам на слові, — дроворуб.

Кадр 13

Бусурманi наставили вуха та й кажуть: — Вас ми, добродiю, i шукаємо. Коли ви зводите бути др. Оворуб, тодi просимо вас негайно iти з нами до сулейманського краю. Коли ж ви не захочете добровiльно, тодi ми мусимо привести вас, добродiю, силою.

Кадр 14

— Якщо маєте для мене якусь роботу, то я піду, — погодився дроворуб, — бо до роботи, вельможні панове, я гарячій, як дракон. Я не якийсь там грантлох, не глитиму ціну, але, сподіваюсь, що й пан султан не драпіка якийсь, а заплатить мені, як другові.

Кадр 15

Посли судейманського султана відповіли на те чесно: — Не вадить, шановний добродію, що ви не Др. Антіох — нам цілком вистачить, що ви — Др. Оворуб. А що ж до султана, то ми запевняємо вас, що він не Др. Яліка, а лише звичайний володар і тиран.

Кадр 16

— Гаразд! — сказав древоруб. — А про хєрчі домовимося так, що за роботою я їм і п’ю, як драгу.

Кадр 17

—Все буде зроблено, шановний добродію, щоб задовольнити вас, — запевнили сулейманці. Потому повели дроворуба з почестями на корабель і попливли в сулейманське царство.

Кадр 18

Коли воня приплывал, султан сьв мерщій на трон.

Кадр 19

Найстарший і найвусатший з послив сказав: — Наш милосердий володарю, світлий султане! За твоїм високим наказом, ми привели лікаря для принцеси Зубейди. Це відомий і славний на весь світ лікар Др. Оворуб. До праці він, як Др. Акон, платять йому, як Др. Угові, а їсть і п’є, як Др. Агун. — Вітаю вас, Др. Оворуб! — сказав султан Сулейман. — Прошу вас оглянути мою дочку принцесу Зубейду. — А чого ж не оглянути", — сказав собі дроворуб.

Кадр 20

Сам султан повів дроворуба до якоїсь сірої напівтемної кімнати.

Кадр 21

— Ай-яй-яй! — співуталиво сказав дроворуб. — Пане султане, так ваша дівчина така зелена, аж світиться. Не дівчина, а мощі. Геть висохла... А на лиці ні кровинки в неї. Я б сказав, що дівча хворіє.

Кадр 22

— А хворіє,— зажурено підхопив султан.— Тому-то я й поклав вас. Коли ви не вилікуєте принцеси, то я звелю відтяти вам голову. — Але ж… — пробував боронитися зляканий дроворуб. — Ні якого „але“,— процідив султан коротко.— Беріться до діла.

Кадр 23

„Ото халепа! — почухав собі потилицю дроворуб. — Як же мені лікувати свою принцесу? Хіба я знаю, як це робити? Звеліли б мені краще зрубати ці або ті дерева… Але ж і заросло тут навколо деревами — й сонечка не видно. То в замку, певне, сирість, пліснява“.

Кадр 24

„Постривайте ж, я ось покажу вам свою працю!“ Він скинув куртку, схопив пилу та сокиру й почав валити дерева, що росли навколо султанського замку.

Кадр 25

Коли віддзвонив полудень, навколо замку лісів чималенький проруб, а дроворуб, витерши рукавом піт з лоба, дістав з торбини буханець чорного хліба та сир і взявся до їжі.

Кадр 26

А принцеса Зубейда й досі ще спала в своїй сірій кімнаті і, як ніколи, смачно спала під те сюрчання та цокання пили й сокири! Зудила її тільки раптова тиша.

Кадр 27

Принцеса розплющила очі й здивувалася: скільки ж то дивного світла в кімнаті! Вперше за її життя впала сюди сонячна злива й заповнила сіру кімнату ясною блакиттю. У відчинене вікно линув до кімнати міцний приемний запах свіжозрубаних дерев і ще якийсь, невідомий принцесі.

Кадр 28

„Що ж то воно?“ — виглядала вона у вікно і побачила яску гливину в сонячному світі. Принцеса не могла вже витримати: ті пахощі вабили її вниз, перед замок, до того дядька, який смачно їв щось чорне та щось біле.

Кадр 29

— А, принцеса! — озвася дроворуб з повним ротом. — Не хочете шматок хліба та сиру? Беріть! — одрізав він величенький окраєць. — Нате!

Кадр 30

Принцеса зыркнула навкруги, чи хто-небудь не бачить. — Дякую, — мовила нишком, а скуштувавши хліба та сиру, сказала: — Ох і смачне!

Кадр 31

Саме тоді виглядає у вікно пан султан Сулейман і тут же очам своїм не повірив. — Дай же їм, боже, здоров’я, що кінець кінцем знашли та привели-таки справжнього вченого доктора до моєї дочки, — відітхнув Сулейман.

Кадр 32

З того дня принцеса стала одухувати, личко Її набралося рум’янців, і Ула вона, як вовчиця. Ось що таке світло, сонце й свіже повітря.

Кадр 33