Принц облаков

Кадр 1

Грозднана Олуйч ПРЯНИ ХМАР Художник О.Томін.

Кадр 2

На горищі найвищого кам’яного будинку жив один хлопчина, котрий над усе в світі хотів полетіти і стати Принцом хмар.

Кадр 3

— Як ви навчились літати? — питав він у птахів. Але ті замість відповіді весело затріпотіли крильми й полетіли за виднокіль.

Кадр 4

— Як стати Принцом хмар? — допитувався він у вітра-всезнайка, проте той тільки засміявся і помчав далі…

Кадр 5

Що ж залишалося хлопчині? Тільки одне—міцно притиснутися лобом до шибки вікна своєї кімнатинки в небі і вислуховувати новини, які приносили хмари з усіх кінців світу.

Кадр 6

Подеколи йому здавалося, ніби хмари кличуть його з собою, але щойно почанали вони пливти по небу, як відразу ж розпадалися, наче пушинки перестиглої кульбаби.

Кадр 7

Аж ось одного дня побачив він невеличку хмаринку, що стрімко летіла прямісінько на нього. — Егей, непосидо! — гукнув хлопчина. — Хочу полетіти разом з тобою і стати Принцом хмар…

Кадр 8

— Не мели дурницы! Досі ще жоден хлопчик не навчився літати і не став Принцом хмар. Забудь про це! — осудливо глянула хмаринка на зніченого хлопчика.

Кадр 9

—Як же забути про це? Та й навіщо? Якщо є Принц хмар, котрий із сутінками спускається на землю і затіває ігри з самітними дітьми, чому б мені ним не стати?

Кадр 10

— Це неможливо, дурненький! Щоб стати Принцом хмар, треба спершу пройти через Золоті ворота, а це ще нікому не вдавалося! — хмарка ніжно погладила його по обличчю і відлетіла.

Кадр 11

—Що сталося з нашим маленьким? Перестав їсти, всміхатися…— занепокоїлася мати. Вона відчула тривогу в серці, але вже на другий день забула про неї. Треба було йти в бетонні лабіринти міста й шукати, де б заробити на шматок хліба.

Кадр 12

Хлопчик знову лишився сам. Чи день минув? Чи вічність? А може, лише година? — Допоможи мені, брате! Рятуй мене!.. — почув зненацька він чийсь голос.

Кадр 13

Хлопчик здивовано глянув на підлогу і між дошок помітив плямисту ящірку, яка намагалася звільнити свого хвоста.

Кадр 14

„Звідки вона тут узялася?“ — подумав хлопець. Він обережно, двома пальцями, взяв ящірку і потягнув до себе.

Кадр 15

— Нарешті я вільна! — полегшено зітхнула ящірка. — Дякую тобі від імені всього Племені ящірок і проси в мене все, чого тільки захочеш!

Кадр 16

— Хто ти така? І що я можу в тебе просити? — Я — Мерсада, принцеса Племені ящірок, яким лише раз у сто мільйонів років дозволяється покидати зірку Бангалору!

Кадр 17

— А де ж зірка? — Дуже далекий шлях до неї… Втім, бувай, мені вже час в дорогу. На пам’ять залишаю тобі свою шкіру, вона виконає лише три твої бажання! — і мала гостя зникла.

Кадр 18

Хлопчик мимохідь глянув на свою долоню й закляк: на ній біліла Мерсадина шкіра. Значить, усе було наяву.

Кадр 19

— О, якби мені полетіти! — прошепотів він замріяно. І, о диво! Тієї ж миті перед ним розступилася стіна і Східний вітер, підхопивши його, поніс у небо.

Кадр 20

Вони летіли так швидко, шо перестрашені хмари розступалися перед ними. Так вони долетіли до Світлого пагорба й побачили на ньому самотню стару жінку.

Кадр 21

— Допоможи мені, синку! — стала благати вона хлопчика. Йому, звичайно, було шкода немічну стару, але не міг же він отак просто витратити своє друге бажання.

Кадр 22

— Ні, краще вже тебе не зустрічати! — І він щодуху помчав далі на крилах вітру. Тієї ж миті й Світлий пагорб, і стара жінка звикали, мов їх ніколи й не було.

Кадр 23

— Тепер у тебе залишилося лише одне-єдине бажання— засміяся хлопчині в обличчя вітер. — Подумаєш, розумаха! Сам знаю, що ліпше! — сердито буркнув малий у відповідь.

Кадр 24

Вітер натомість струснув його з себе і далі політїв сам. Хлопчак затремтів від страху, коли ж прийшов до тями, то побачив перед собою величезні мідні ворота, що загородили все небо.

Кадр 25

Перед ворітьми чатувала величезна Триголова жаба. — Дай напитися води, бо зараз же тебе проковтну! — вперла Триголова в хлопчину свої величезні вирячкуваті очі.

Кадр 26

Хлопчик уж думав про найгірше, та раптом згадав про Мерсадину шкіру й побажав, аби перед триголовим чудиськом забило джерело. И одразу бiля його ніг зажебоніла вода і Триголова стала жадібно її ковтати.

Кадр 27

— Ти допомог мені, і я пропущу тебе в Мідні ворота, — сказала жаба, напившись. — За ними є Срібні, які стереже Мати ящірок. Ти врятував її доньку, то вона пропустить тебе далі й допоможе знайти Золотого птаха, який знає диво-пісню, і тот, кому він її проспіває, стане Принцом хмар.

Кадр 28

Коли хлопчик дійшов до Срібних воріт, Мати ящірок признала йому всміхнулася. — Велике спасибі тобі за Мерсаду. Можеш іти через Срібні ворота. В кінці стежки побачиш Золоті ворота, а перед ними Мати вітрів.

Кадр 29

— Не зважай на те, що її лице в струпах і виразках, що від неї дме крижаний вітер. Поцілуй її в обидві щоки й від того з її серця стопиться крига і вона звільниться від прокляття, а в віддяку вона одчинить перед тобою Золоті ворота.

Кадр 30

Справді, біля Золотих воріт хлопчик побачив чудисько в струпах і виразках. Від гидливості йому й дух перехопило. Однак він зібрався з силами і поцілував Матір вітрів в обидві щоки.

Кадр 31

Відразу з обличчя чудеська зникли струпи й виразки. За якусь мить ростопилося і його скрижаніле серце й перед малим мандрівником постала незвичайної вроди красуня з лагідними очима.

Кадр 32

Красуня всміхнулася йому й відчинила Золоті ворота. Хлопчик увійшов у них і застиг з широко відкритими очима: перед ним був повний сонячного сяяння, пахощів і щебетання сад, якого й уві сні не побачиш.

Кадр 33

А посеред саду буяла Золота троянда. Хлопчик підійшов і торкнувся її устами. І раптом з неї вилетів справжнісінький Золотий птах.

Кадр 34

З горла птаха полинула пісня, якої ніхто ніколи не чув. Відтак чиясь лагідна рука обійняла малого за плечі й він відчув, що з кожною хвилинною стає легшим і прозорішим.

Кадр 35

Птах стрімко полетів у височінь, а хлопчина за ним. Ніхто не знає, скільки часу він так літав, і скільки гір, долин, пустель перелетів, поки не дістався до рідного міста.

Кадр 36

Малий мандрівець відшукав свою кімнатку на горищі височенного будинку і, підлетівши до вікна, в подиві застиг: із-за шиб на нього дивилися широко розплющені очі якогось хлопчика.

Кадр 37

—Ти ба, Принц хмар!—вигукнув малюк і відчинив вікно. І затіяли вони гру на цілісенький день. Потім шепотілися всю ніч, а наступного дня сміялися…

Кадр 38

Тільки на третій день Принц хмар спохопився: — Мені час в дорогу! Адже на світі є чимало самотніх дівчаток і хлопчиків на горищах височенних бетонних будинків.

Кадр 39

Підбадьорливо всміхнувшись на прощання, Принц хмар полетів. Кажуть, що він літає отак і досі…

Кадр 40

КІНЕЦЬ Редактор Русанівський І.М.