Наше метро

Кадр 1

НАШЕ МЕТРО М. ПОЗНАНСЬКА

Кадр 2

Хочете? Усе спочатку. Розповім вам про метро. Метробудівець мій татко, А мене зовутъ Петро.

Кадр 3

Я живу в великім місті, В Києві, понад Дніпром, Де ростуть сади тінисті; Гарно, зелено кругом.

Кадр 4

Квітників у нас багато, Все купається в цвіту! …Якось я уранці з татом По Хрещатику іду. Дивлюся на вітрини, Читаю: „Хліб“, „Тканини“, Побачили із татусем Тут літеру велику „М“.

Кадр 5

— Ну, що за літера чудна! Скажи, навіщо тут вона? — я запитав у тата. І тато став казати: — Де літера оця, Петро, Там буде станція метро.

Кадр 6

Я так підстрибнув, так зрадив І татка став просити, Щоб він мене в метро повів… — Тепер мене візьми ти!

Кадр 7

Ми ближче підійшли до „М”. За нею, бачим, хатка. — Перепустку раніш візьми і підем, — каже татко.

Кадр 8

Чергова тьотя подала Нам книжечку зелену, Мене в спецівку одягла, Всміхнулася до мене. Промовила: — Будь ласка, На голову ось каска…

Кадр 9

У клiть заходимо — i враз Стемнiло все навколо… То в шахту клiть повезла нас, Де я не був нiколи.

Кадр 10

Стріли нас робітники, Звати їх – прохідники, Метробудівці, як тато, Їх збиралося багато.

Кадр 11

Молоткн у них відбіянi. Срібним блиском виграютьть... Тут будується надійна Поіздам підземна путь.

Кадр 12

Хтось гукнув: — Іде бетон! — И вагоном мчить вагон, Тянуть их электровози; Інших тут машин нема: Вантажі в тунелях возить Лиш електрика сама.

Кадр 13

Зупинивсь вагон злегенька, Знає місце він своє. Ллють бетонники швидченько, Час гарячий настає. Узялись вони за діло, Розвантажують вагон; За опалубку уміло Накладають той бетон: І на стіни, і на стелю. Розправляють так як слід… Роблять огляд для тунелю, Щоб служив він сотню літ!

Кадр 14

—Де тверда порода, сину, І піща, немов граніт, Риє там тунель машина, Металевий чудо-кріт. —Для яний комбайн-кротніше Загуряєв, заскреготів: Підступає ближче й ближче До незайманих грунтів.

Кадр 15

Як прорив підземне коло, Зразу кріплення поклав. Отаких машин ніколи Я ще не зустрічав!

Кадр 16

Починаєм мандрувати По тунелю далі з татом. Йде попереду татусь, Я за ним слідом держусь. Так іду собі я міркую Про підземні поїзди… Тільки шо це? Раптом чую, Впали крапельки воли.

Кадр 17

Я хотів було тікати: Змоклла куртка і штани. —Це отут, —промовив тато,— Нам зустрілись пливуни. — Тисяча минуло років! Це давним-давно було. Як звивалося глибоке Річки Либеді русло.

Кадр 18

... по Либеді ходили Кораблі, човни-ладьї. Довгі роки замулили Річку Либідь, і тоді Під землею заховалась, У глибінь пішла вона: А тепер — в тунель прорвалась, Вся холодна, крижана...

Кадр 19

Де пливун—пройти не в змозі Під землею прохідник. Хто ж стає у допомозі? Морозенко-помічник! Захотілось дуже знати Про того помічника… Все тримаються за тата, Аж стомилася рука.

Кадр 20

Угорi спекота, лiто, Дiтвора в Днiпрi уся. Я ж замерз, почав тремтiти, Притуливсь до татуся.

Кадр 21

А грунти і дні і ночі Холодить Мороз-тріскун. Сам подумай, як тут, хлопче, Зможе витримать пливун?

Кадр 22

Так цікаво крокувати Під землею, в тишині. Пливучи пройшли ми з татом, Він і каже тут мені: — Бачу, нагодився, сину. Натомився, певне, ти. Хочеш, можеш на хвилину Ще на станцію зайти.

Кадр 23

Ближче, а ближче я підходжу — Більше й більше все вогнів. Розгадать ніяк не можу, Де це тут лунає спів? Люди прості і робочі Повстарілися нам тоді; До пісень вони охочі І завзяті у труді.

Кадр 24

Це не сниться, це не казка: Знов іду я з татусем: Хтось зове немов: — Будь ласка! — Я дивилось — знайома „М“. Мовить: — Хлопчику Петро, Вже відкрилося метро!

Кадр 25

Немов говорить „М“ усім: — Ласкаво просимо в наш дім! — Гостинно в двері заклика… І потекла людей ріка!

Кадр 26

Буть дорослі й малюки — Цікочуть тільки кабалуки. Гуртом спішать усі до кас: —Метро відкрилося у нас!

Кадр 27

Ось на доріжку ми стаєм— Самі себе не впізнаєм: Ми тільки стоїмо і все, А ця доріжка нас везе.

Кадр 28

В палац заходимо новий, Тут мармур блю-голубий. Горять світильників огні… Чи не ввижається мені?

Кадр 29

Це не казка. Це не сниться: Під землею—не вгорі—Поїзд наш летить, як птиця, Ось уже він на „Дніпрі“, Знову мчить на „Арсенал“, На „Хрещатик“, на „Вокзал“.

Кадр 30

Шохвилини, шогодніни, Тимдень, місяць, цілий рік Помага метро людині, З ним подружимось навік; Знаєм, друг метро для нас: Береже людині час!

Кадр 31

Хто із вас спішить до школи, На завод на зміну йде— У метро зайдіть, ніколи Вас метро не підведе! Стало нам метро служить, З ним чудово, друзі, жить!

Кадр 32

Це турботи Батькiвщини; Для радянської людини I палаци, й школи є, Все Вiтчизна нам дає. I на щастя, на добро Збудували це метро!

Кадр 33

КІНЕЦЪ Художник Юрій СЕВЕРИН