Морозко

Кадр 1

Поросенко Панас Мирный

Кадр 2

Видатний український письменник Панас Мирний написав цілий ряд творів про дітей. Образ Пилипка з оповідання „Морозенко“ — один з найпривабливіших дитячих образів у дохватневій українській літературі.

Кадр 3

Кругом Катрі таке убожество непроглядне, нужда та нестатки безмірні, холодні та голодні злидні!

Кадр 4

Забивщись від страшенного холоду аж у самий кут печі, Катря розпачливо питає сина: „Пилипку! Що ми будемо завтра їсти?“

Кадр 5

— Цить, мамочко, цить! Завтра новий рік… Я піду до хрещеного батька посипати… Принесу грошей, паляницю, ще й ковбасу на придачу…

Кадр 6

— Не ходи, синку! Холод, шляху немає, сніги глибокі, ліс… Перед очима стривоженої матері постав далекий небезпечний шлях до хрещеного батька.

Кадр 7

Лилипко, пообіцявши матері нікуди не йти, лише заспокоїв її. В його малій голівонці стриміла думка: принести додому подарунків, звести маму…

Кадр 8

Бралося далеко за північ. Село давно затихло. Катря і Пилипко теж заснули. Не сплять тільки зорі в далекому небі, не спить і старий дідуган Морозенко...

Кадр 9

А в лісі, в його темній гущавині, виють вовки-сіроманці. Кругом холодно й страшно.

Кадр 10

Над ранок у Катриній хаті злегенька скрипнули сінешні двері — трохи згодом Пилипко, мов заєць, вискочив у двір, і попрямував до лісу…

Кадр 11

Холод-Морозенко щипає за ніс, з очей котяться сльози, на віях звисають невеличкі крижинки… — Та ну, не страши: не боюсь я тебе! — каже Пилипко.

Кадр 12

Страшно в лісі Пилипкові. Йому здається, що з усіх боків до нього тягнуться руки, із снігу вилазять ноги… — Морозе, Морозенкочку! Пусти мене до хрещеного батька! Віддам тобі половину дарунків.

Кадр 13

Засичав сич, зарепетувала сова… — Хіба тобі мало половини? То я все тобі віддам, все, тільки пусти!

Кадр 14

— Пу-гу-гу-у-у! Не пущу! — застогнав пугач серед лісу. — Бач, який ти лихий та недобрий. А мама моя бідкається вдома, що нічого їсти, нічим у хаті протопити. Пусти!

Кадр 15

Збившися з шляху, бреде Пилипко глибокими кучугурами снігу. Раптом побачив поляну. „Це, певно, Морозенкова світлиця“, — думає він.

Кадр 16

Он під кожною деревиною по пеньку чорніє, — то задля гостей, щоб мали де відпочити. — Саду лишень і я перепочити…

Кадр 17

Як хороше тут сидіти! Холоду зовсім не стало, руки й ноги терпнуть-німіють, солодкий сон підкрадається стиха… — Відпочинну та й далі піду… — в напівсні думає Пилипко.

Кадр 18

— Що це таке? — в уяві Пилипка постають химерні видіння. — Заворушились, піднімаючись, тендітні сніжинки.

Кадр 19

— Годі нам спочивати! — кажуть сніжинки. — Давайте танцювати, нашого гостя дивувати!

Кадр 20

— Де ж подівся наш музика? Видно, заліз у дупло відпочивати. — Прочумайся, сплюху! Мерщій заграй нам…

Кадр 21

На скрипці грає цвіркун: Цвірінь, цвірінь! Якой теплий черінь! Та гарне просо, То спав би я й досі!

Кадр 22

— Гляди, які тут дива! — подумав Пилипко. Гілки струшують з себе іній — не іній, а білих голеньких хлоп’ят, що беруть сніжинок за руки й вибивають гопака.

Кадр 23

З дерев на поляну спускається Віхало — товсте та кругле, наче здоровенка копиця...

Кадр 24

— Засни, засни, мій синочку, Малая дитино! — Чує Пилипко, наче крізь сон, чийсь голос. Ні, то не матусин любий голос… Недалеко від хлопця стоїть Морозенко.

Кадр 25

Засвітивши хижими очима, схилився Морозенко до теплих ще уст Пилипкових…

Кадр 26

Лісова поляна. На пні сидить скоцюрбившись замерзлий Пилипко.

Кадр 27

Вже день. Катрина хата. Переляканими очима дивиться Катря на місце біля себе, де мав лежати Пилипко.

Кадр 28

— Пилипку!.. Сину мій!.. Синочку!.. І куди ти пішов по такому лютому морозу?! — в кожушанці наопашки, як навісна, мчить вулицею Катря.

Кадр 29

Ліс. Би́та дорога послалася вправо, а ліворуч, на чистім снігу, свіжий слід малої ноги. „Невже це Пилипків слідoчок?“ — думає Катря.

Кадр 30

Катря бреде лісом, розпачливо вдивляючись у слід малих ніг.

Кадр 31

Як вколана стала Катря серед поляни, побачивши на пеньку свого сина. — Пилипку!.. Синочку мій! — нестямно простягнула до нього руки.

Кадр 32

Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилась. У неї від горя розірвалося серце.

Кадр 33

Автор —Г. БАДЗЬЮ Консультант —Н. КОВАЛЕНКО Редактор —Г. КУЧЕРА Художник —С. КРАВЧЕНКО