Маленький грешник

Кадр 1

М.КОЦЮБИНСКИЙ Маленький ГРИШНИК

Кадр 2

Людина могутнього таланту, Михайло Михайлович Коцюбинський — явище видатне і неповторне в українській прозі, його творчість — взірець краси і сили художнього слова.

Кадр 3

В. Путейко, М. Горький та М. Коцюбинський на о. Капрі. Він злився душею з трудовим народом, його долею, віддав своє слово скривдженім і гнобленим. „Людяність, краса, народ, Україна — це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як його серце, мозок і славні ласкаві очі“ (М. Горький).

Кадр 4

І гаряча любов до дітей, надзвичайна сердечність і ніжність, пекучий біль за їх босоноге, голодне, сирітське дитинство викликали до життя чудові дитячі оповідання „Харитя“, „Ялинка“, „Маленький грішник“.

Кадр 5

Герої оповідання „Маленький грішник“ — знедолені, напівбезпритульні діти вулиці. Виростають вони без батьківського нагляду, „виховуються“ під чужими парканами. Капіталістичне місто жорстоке і байдуже до долі людини.

Кадр 6

На околиці великого міста у низенькій хаті, що майже по самі вікна влізла в землю і по кутках якої блукали злидні, жив хлопчик Дмитрик з матір’ю.

Кадр 7

Мати заробяляла на хліб, розносячи воду по хатах. От і сьогодні Дмитрикові на хвилинку жаль стало неньки, що — слаба, не слаба — увесь день мусить носити воду.

Кадр 8

На надворі було так тепло, так радісно сяяло сонечко, що з пам’яті його вилетіли десь і мати, і наказ її сидіти вдома. Його тягло в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба. Не помітив, як ноги, озyті в здорові зашкарублі чоботи, винесли його на вулицю.

Кадр 9

Весело підстрибуючи, побіг Дмитрик до міста. Враз зупинився, оглянув жалібно обличчя і, як вчив Гаврилко, простяг руку до якогось пана. —Дайте копійку!.. мати слабі... хліба немає... Пан глянув на блідий видочок хлопчиків, на його одежу пошматовану й сягнув у кишеню.

Кадр 10

—Дмитрику, а сюди!—почувствя знайомий голос. —А диви, що маю!—похваливсся Дмитрик десяткою, що випрохав у пана. —Мало!—рішив Гаврилко.—Що за ней купиш? Проси ще!

Кадр 11

За хвилину надбігла й Марійка, так замотана здоровою хусткою, що самий червоний носик визирав на світ.

Кадр 12

— Знаєте що? — зібрав раду Гаврилко. — Маємо трохи грошей… А я нині вранці бачив медівники в пекарні… ну, такі, що ніколи не бачив…

Кадр 13

Діти, мов зграя горобців, знялися з місця і покопотіли вулицею—майнули на базар. Гаврилко накупив медівників, цигарок і сірників. Усі троє примостились десь під парканом і поділились ласощами. Гаврилкові, звичайно, припало найбільш.

Кадр 14

Провештались в місті до вечора. Дмитрик біг додому, пошкрябуючи здоровими чобітьми, і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність.

Кадр 15

А мамка нічого не сказала: вона лежала й тихо стогнала. Побачивши врешті Дмитрика, Ярина обізвалась. — І де ти бродиш, заволоко? Візьми отам кашу в печі та повечеряй! Дмитрик впів з горщика кашу, ліг коло матерi й зараз же заснув. Йому снились горобці, кози, ласощі та інші втіхи бідних дітей.

Кадр 16

Другого дня Ярина ледве звелася: взялась за відра, але почула, що не має сили. —Чогось я занедужала, Дмитрику... Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба... Та не барись...

Кадр 17

Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи. Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне, струмочки жебоніли щось межи собою. З радісним серцем тріохав Дмитрик по льоду, запискаючи в жмені гроші на хліб.

Кадр 18

Коли це, саме під містом, з’явився Гаврилко з гриндолятами, а на їх сиділа Марійка.

Кадр 19

—А що це у тебе в жмені?—лапнув Дмитрика за руку Гаврилко. —Гроші… мамка на хліб дали. —Дай сюди! —Еге, не можна,—мамка битимуть. —Дурний! скажешь: загубив, то й не битимуть. Давай! Дмитрик, вагаючись трохи, віддав гроші.

Кадр 20

Думка Гаврилка купити ножі сподобалася всім. Метнулись до крамниці і купили три козики. Захотілося їсти, а грошей не було. Та, як на лихо, сьогодні не щастило: ніхто нічого не давав.

Кадр 21

—Ет, що твое старцювання! От як той дід сліпий, що сидить біля мосту,—ну, той має всякого добра повну торбу…—сказала Марійка. —Знаєте що? Та торба буде наша!—рішив Гаврилко.

Кадр 22

Сліпий дід не чув свого лиха. Та враз зрозумів, що його торба кудись сунеться, що її вже нема! —Калавур! Грабують!—зарепетував дід, але в одповідь залопотіли ноги втікачів.

Кадр 23

А Гаврилко паює вже здобич, причаївшись з своїм гурточком за стосом дров на чиємусь подвір’ї. Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, але боїться й натякнути на це, бо Гаврилко простітку не дав би, глузуючи.

Кадр 24

Як ось і вечір. Дмитрик знає, що йому вже пора додому, але боїться з’явитися до матері без хліба і без грошей. —Ночуй у нас!—рішає Марійка.—А завтра мати забуде. І Дмитрик уперше в житті ночує під чужою стріхою, далеко від матері.

Кадр 25

Другого дня знов іграшки, сміх, ласощі. Але надвечір Дмитрик помічає, що йому кортить додому, до матері. Йому хочеться пригорнутися до неї, перепросити її, поцілувати ту руку, що не раз пестливо гладила його по голівці. Він не витримує і біжить додому.

Кадр 26

Назустріч жінка, що вони наймають у неї хату. —Тітко, чи мамка вже дома, чи ще воду носять? Жінка сумно хитає головою. —Відносила вона вже своє, дитино!... Вже більш не понесе!.. Сирітка ти нещасний!..

Кадр 27

Хлопчик усе зрозумів, і страшна безнадійність обняла йому серце. — Матінко моя!.. матінко ріднесенька!.. Сльози текуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі і нічого не бачить перед собою.

Кадр 28

Але шо це? Чию це труну везуть на санях?.. Дмитрик щосили порiвається вперед.

Кадр 29

Він не бачить, що за ним басують коні, не чує, як кричать: „Стережись!“ А коні вже близько… і Дмитрик зникає десь під кінськими копитами…

Кадр 30

Дмитрік лежить у лікарні. Серце його крає щире і гірке розкаяння, і гарячі сльози скотились йому на обличчя… „Може, мама їсти хотіли, як я купував козики… може, вони голодні й померли, не діждавшись хліба… Що зо мною буде?.. Знов старцювати?.. Ні, не буду, не хочу… Буду щось робити, на хліб заробляти. Добрі люди поможуть… Адже матінка недурно казали, що світ не без добрих людей!..”

Кадр 31

В. Тишукін. Напередодні революційної бурі. Коцюбинський твердо вірив у світле майбутнє, своїм життям і творчістю боровся за його наближення.

Кадр 32

Великий Жовтень відкрив широкий зоряний шлях до свободи, правди, щастя.

Кадр 33

Ратним і трудовим подвигом своїм створили й відстояли батьки наші прекрасний, повний чудес світ дитинства для наймолодших громадян Країни Рад.

Кадр 34

З першим шкільним дзвоником відкривається для них неосяжна, загадкова краіна знань.

Кадр 35

І починається шлях до високих життєвих ідеалів, духовної краси і людяності.

Кадр 36

Ім нести революційний червоний прапор у неозорі далі. Ім іти вперед і вперед дорогою, вказаною великим Леніним, Жовтнем, Комуністичною партією.

Кадр 37

І серія їх відкриті для всіх, хто любить весну і сонце, хто захищає мир на нашій чудовій планеті.

Кадр 38

КІНЕЦЬ Автор сценарію А. СТАХОВСЬКА кандидат педагогічних наук Консультант Є. ПАСІЧНИК Редактор Б. МІНЬКІВСЬКА Малюнки І. ФІЛОНОВА Укркінохроніка, Київ-133, Щорса, 18 Держкіно УРСР БФ 17139 1985 р. Ціна 20 коп.