Голубой винтик

Кадр 1

ГОЛУБИЙ ГВИНТИК

Кадр 2

— А знаєте що? Моя мама вкручує в трактори гвинтик! — похвалилась Софійка. — Такий манюній-манюній. Він зовсім голубий, і на ньому срібна шапочка.

Кадр 3

— Ха-ха, гвинтик! — пирхнув Топа. — А мій тато колеса робить для трактора. Вони звуться котками і на них вдягається гусениця.

Кадр 4

— От ще! Котки! — вигукнув Петрунь. — А мій тато плавить у печі сталь. Якби не мій тато, з чого б робили котки?

Кадр 5

— А ви не хвастайтесь, — несподівано обізвалася ще й Тася.—Моя мама теж на заводі. І вона найдужча за всіх. Вона підіймає величезний ківш із гарячою сталлю. А схоче, то й трактора підніме…

Кадр 6

Топа позирнув на Софійку. Софійка — на Топу. Позирнула і засоромлено сіла в куточок. Навіщо вона похвалилась про гвинтик?

Кадр 7

— А ви б хотіли побачити, як працюють ваші батьки й матері? — спитала вихователька. — Я подзвоню директорові, може він дозволить нам побувати завтра на заводі.

Кадр 8

От і прийшло те „завтра“, і директор дозволив пропустити дітей на завод.

Кадр 9

На заводське подвір’я виїхав новенький зелений трактор. Діти захоплено дивились, яка це слухняна машина. Всі вони дуже заздрили трактористові і мовчали.

Кадр 10

Зоя Дмитріївна розказала, як трактор оре землю, як молотить хліб і возить вантажі.

Кадр 11

Дивлячись на трактор, Топа з гордістю подумав: „Це мій тато зробив для нього котки!“ А Петрунь собі: „Це мій тато виплавив для нього сталь!“ І тільки Софійка зітхнула, коли згадала про маленький гвинтик.

Кадр 12

Зоя Дмитрівна повела дітей у цех. — Електричні печі! — гукнула вона, показуючи на огнедишні башти, які прискали полум’ям і золотими зірками. Всі догадались, що це і є ті печі, в яких плавлять сталь.

Кадр 13

З гудінням проплив над головами величезний ківш і опустився перед піччю.

Кадр 14

З печі полинув палючий потік. Іскри сипались на робітників — золоті, червоні, білі, схожі на зорі. Мов зачарована, дивилась Софійка, забувши, де вона і що з нею.

Кадр 15

— Тату! — голосно крикнув Петрунь. Софійка побачила, як сталевар підійшов, обняв сина за плечі, а Петрунь ніжно гладив його широкі долоні.

Кадр 16

З гудінням ківш поплив від печі. Зоя Дмитрівна показала рукою вгору. Діти глянули туди й побачили в невеличкій кабіні Тасину маму. Це ж вона керує краном, який несе ківш.

Кадр 17

Незабаром ківш спинився, до нього підскочили робітники. Вони почали розливати сліпучу сталь в якісь скриньки.

Кадр 18

— Топа! Топтигін Іванович! — почув Топа у себе над вухом. Так його звав тільки тато. Справді, це був він, — як завжди, веселий, з такою знайомою рідною усмішкою!

Кадр 19

— Ну, зараз покажу своє хазяйство. Ось воно! Бачите скриньки з землею? Це форми, які заповнюються сталлю. Коли сталь захолоне, з форми виймають готовий відлитий коток для трактора.

Кадр 20

Софійка заздрісно глянула на Топу: ось який у нього тато! Вміє робити котки. А Петрунів тато і сталь плавить. „А де ж моя мама?“ — думала дівчинка.

Кадр 21

— Ходімте, ходімте, — сказала в цей час Зоя Дмитрівна, — нам ще треба на великий конвеєр глянути.

Кадр 22

Навколо гримів довгий-предовгий цех. Працювали робітники, крутились мотори. І сам конвеєр раптом зрушив з місця і тихо посунув уперед. Ніколи ще не бачила Софійка такого дива, щоб дорога з рейками сама ходила!

Кадр 23

— Тут складають трактори! — гукнула Зоя Дмитрівна. — Дивіться! Спочатку це була тільки сталева рама, але Софійка бачила, як з кожною хвилиною машина ставала все більше схожою на трактор. Ось уже вдягли на котки гусениці…

Кадр 24

Кожний трактор, перед тим зiйти з конвеєра, пропливав мимо чорнявої жiнки в синьому одязi.

Кадр 25

Зоя Дмитрівна підвела Софійку до жінки. — Мамо, а я тебе скрізь шукала!

Кадр 26

Сіра, замащена маслом доріжка конвеєра повільно рухалася вперед. І Софійчина мати уважно оглядала кожний трактор, теж ставила на нього якісь деталі і вправно, і швидко вкручувала невеличкий гвинтик.

Кадр 27

— Це… це той гвинтик?.. — запитав Топа. — Так, це той гвинтик, про який розповідала Софійка, — сказала Зоя Дмитрівна. — Мотор без нього не працюватиме. Маленкий на вигляд, а без нього не обійдешся…

Кадр 28

Софійка нахилилась і взяла один гвинтик. Він був голубий, сріблястий, схожий у своїй шапочці на грибок. Дівчинка високо підняла його вгору, щоб усі діти побачили, який чудесний гвинтик вкручує в трактори її мама.

Кадр 29

Художники — А. ФЕЙГІН Б. ШАЦ